Захворювання печінки: типи, симптоми, лікування

Захворювання печінки — це порушення функцій одного з головних органів, що відповідає за знешкодження токсинів, перетравлення їжі та метаболічні процеси. Серед найпоширеніших патологій виділяють жирову хворобу печінки, гепатити, цироз і рак. Неліковані ураження печінки можуть прогресувати до серйозних ускладнень або навіть печінкової недостатності.

Печінка бере активну участь у засвоєнні поживних речовин, очищенні крові та синтезі білків, важливих для згортання та інших процесів в організмі. Її робота впливає на переробку жирів, вуглеводів і білків, а також на підтримку стабільного стану крові, включно з видаленням шкідливих речовин. Порушення в роботі печінки одразу відображаються на обміні речовин, стані шкіри та загальному самопочутті людини.

Що таке захворювання печінки

Під терміном «захворювання печінки» розуміють будь-які стани, які заважають печінці виконувати її життєво важливі функції. Вона відповідає за фільтрацію крові, перетравлення харчових жирів та регуляцію хімічного балансу в організмі. Якщо через запалення, жирові відкладення, вживання токсичних речовин або інфекцію печінка перестає нормально працювати, це відображається на різних системах організму. За відсутності лікування ситуація може загострюватися і призвести до серйозних наслідків, включно з печінковою недостатністю — станом, коли пошкодження органа стає невідворотним.

За різними оцінками, у світі мільйони людей мають певну форму ураження печінки. Такі захворювання часто виявляються випадково, адже на ранніх стадіях інколи не дають чітких клінічних проявів. Утім, коли симптоми виникають, до них належать:

• жовтяниця (пожовтіння шкіри та склер очей)
• набряк живота та ніг
• потемніння сечі та зміна забарвлення калу
• легка поява синців.

Нерідко перші ознаки залишаються непоміченими, що дає хворобі час прогресувати. Тому своєчасна оцінка стану печінки має вирішальне значення.

Основні типи захворювань печінки

Існує багато різних форм захворювань печінки, і кожна з них має свої причини. До інфекційних відносять вірусні гепатити, які передаються через кров, воду або статевим шляхом. Метаболічні порушення виникають, коли в печінці накопичуються жири чи інші речовини, як-от при жировій хворобі. Генетичні захворювання — це спадкові стани, які впливають на обмін речовин або структуру органа. А токсичні ураження виникають через надмірне вживання алкоголю чи вплив шкідливих речовин. Кожна з форм має свої особливості, але всі вони здатні порушити роботу печінки та потребують уваги.

Жирова хвороба печінки

Жирова хвороба печінки виникає, коли в клітинах печінки накопичується надлишковий жир. Це пов’язано з порушенням обміну речовин, неправильним харчуванням або зниженням чутливості до інсуліну. У багатьох людей цей стан тривалий час не викликає жодних скарг і виявляється випадково під час планового обстеження. Якщо накопичення жиру супроводжується запаленням, зростає ризик розвитку фіброзу, цирозу і ускладнень. Виділяють дві основні форми жирової хвороби печінки.

Неалкогольна жирова хвороба печінки (неалкогольна стеатозна хвороба печінки)

Неалкогольна жирова хвороба печінки розвивається без вживання алкоголю. Її спричиняють чинники, пов’язані з інсулінорезистентністю, надмірною кількістю жирів у раціоні та підвищеним рівнем глюкози в крові. Унаслідок цього в печінкових клітинах накопичується жир, що з часом може викликати запалення та порушення функцій органа. Неалкогольна жирова хвороба печінки є однією з найпоширеніших форм ураження печінки у світі.

Неалкогольний стеатогепатит

Неалкогольний стеатогепатит вважають ускладненою і прогресивною формою неалкогольної жирової хвороби печінки. У цьому випадку накопичення жиру супроводжується активним запаленням і пошкодженням клітин печінки. Якщо такий стан не контролювати, він поступово може переходити у фіброз і цироз, коли нормальна тканина органа замінюється рубцевою. Виявлення неалкогольного стеатогепатиту на ранній стадії й усунення факторів ризику можуть зупинити розвиток хвороби та запобігти незворотним змінам у тканині печінки.

Алкогольна хвороба печінки

Алкогольна хвороба печінки виникає внаслідок тривалого вживання алкогольних напоїв, що призводить до пошкодження клітин печінки і формування рубцевої тканини. Якщо людина регулярно перевищує безпечні норми вживання алкоголю, у печінці поступово відбуваються структурні зміни, які погіршують її функцію. Виділяють три основні стадії алкогольного ураження печінки:

• Алкогольний стеатоз. На цій стадії в клітинах печінки починає накопичуватися жир. Це початкова форма ураження, яка здебільшого є зворотною, якщо повністю відмовитися від алкоголю.
• Алкогольний гепатит. Характеризується запаленням печінки, набряком і частковим руйнуванням клітин. Може супроводжуватися болем у правому підребер’ї, слабкістю, підвищеною температурою тіла та відсутністю апетиту.
• Алкогольний цироз. Це найважча стадія, коли значна частина здорової тканини печінки заміщується рубцевою. Зазвичай цей процес є незворотним і може загрожувати життю, оскільки порушує більшість функцій органа.

Варто пам’ятати, що навіть на ранніх стадіях алкогольної хвороби печінки повна відмова від алкоголю здатна зупинити розвиток хвороби й дати печінці шанс на часткове відновлення. Але у випадках, коли тканина вже серйозно пошкоджена, здатність до регенерації знижується, і лікування стає складнішим.

Гепатити

Гепатитом називають запалення печінки, що часто викликається вірусами. За тривалістю та типом ураження виділяють кілька форм, кожна з яких може мати різні наслідки для здоров’я. Якщо ситуацію не контролювати, запальний процес здатен призводити до фіброзу чи цирозу, ускладнюючи роботу печінки. Найчастіше гепатити спричиняють такі збудники:

• Гепатит A. Передається через воду чи їжу, забруднену вірусом. Характеризується відносно коротким гострим перебігом. Здебільшого люди одужують без серйозних наслідків, якщо вчасно усунути вплив інфекції.
• Гепатит B. Проникає в організм через контакт із біологічними рідинами. Зазвичай викликає короткочасне запалення, однак у частини пацієнтів може переходити в хронічну форму, провокуючи цироз і високі ризики важких ускладнень.
• Гепатит C. Зараження відбувається здебільшого при контакті з інфікованою кров’ю. Більше ніж половина випадків переходять у хронічний процес, який без належного контролю здатен непомітно руйнувати тканину печінки і призвести до цирозу.
• Гепатит D. Цей збудник активується лише за наявності вірусу гепатиту B. Передається через біологічні рідини і часто призводить до більш агресивного перебігу, якщо співіснує з гепатитом B.
• Гепатит E. Здебільшого пов’язаний зі споживанням забрудненої води чи продуктів у районах, де відчутний дефіцит чистої води. Має гострий характер, проте в деяких випадках може становити небезпеку для людей зі слабким імунітетом.

Вірусні гепатити можуть бути контрольовані за допомогою противірусних препаратів і змін у способі життя. Вакцинація захищає від гепатиту A і B, зменшуючи ризик інфікування.

Рак печінки

Рак печінки або гепатоцелюлярна карцинома (ГЦК) виникає, коли в тканинах формуються злоякісні клітини. Розрізняють первинний рак (розвивається безпосередньо з клітин печінки) і вторинний (метастатичний), що виникає, коли злоякісні клітини з інших органів поширюються на печінку. Крім того, можливі доброякісні пухлини, які не дають метастазів, проте можуть заважати нормальній роботі органа. Результат лікування залежить від розміру пухлини, стадії та загального стану печінки. Раннє виявлення дає вищі шанси на успішну терапію.

Аутоімунні захворювання печінки

Аутоімунні хвороби виникають тоді, коли імунна система спрямовує «атаку» на власні тканини. Якщо «мішенню» стає печінка або жовчні протоки, прогресуюче запалення та ушкодження можуть спровокувати фіброз чи цироз. Найпоширеніші аутоімунні ураження:

• Аутоімунний гепатит. Хронічне запалення печінки, за якого імунна система помилково руйнує гепатоцити. Без лікування може призвести до цирозу або печінкової недостатності.
• Первинний біліарний холангіт. Уражає жовчні протоки, спричиняючи запалення та рубцювання. Жовч не може вільно відтікати, через що розвивається інтоксикація та підвищений ризик фіброзу.
• Первинний склерозуючий холангіт. Викликає пошкодження і звуження жовчних проток, що надалі може призвести до рубцювання, зменшення прохідності шляхів і погіршення функції печінки.

Багато аутоімунних патологій можуть прогресувати поступово, і для їхнього контролю часто застосовують імуносупресивну терапію.

Генетичні порушення

Деякі спадкові стани можуть негативно позначатися на роботі печінки. У таких ситуаціях в організмі виникають специфічні механізми, що порушують обмін речовин, накопичують токсичні сполуки або ж не дають належно виводити відходи. Серед них:

• Хвороба Вільсона. Спричиняє надмірне накопичення міді, особливо в тканинах печінки, і може стати причиною гострої печінкової недостатності, якщо не контролювати рівень металу.
• Гемохроматоз. Рідкісне порушення, за якого організм засвоює надто багато заліза. Надлишок заліза призводить до оксидативного стресу і пошкодження клітин печінки.
• Синдром Жильбера. Обумовлений проблемним метаболізмом білірубіну — пігменту, що утворюється під час розпаду гемоглобіну. Через скупчення білірубіну може виникати жовтяниця.

Раннє виявлення таких розладів дозволяє краще контролювати їхній перебіг завдяки медикаментам або зміні способу життя.

Цироз печінки

Цироз виникає тоді, коли здорові тканини печінки замінюються рубцевими внаслідок запалень, інтоксикацій чи тривалих хронічних хвороб. Структура органа змінюється: пошкоджені ділянки перешкоджають кровотоку і погіршують фільтраційні можливості. Водночас знижується синтез білків та інших життєво важливих речовин. Цироз часто є завершальним етапом прогресування неалкогольної та алкогольної жирової хвороби, гепатитів і деяких генетичних чи аутоімунних розладів. У багатьох випадках цей процес стає незворотним.

Симптоми захворювань печінки

Хоча конкретні прояви варіюються залежно від типу хвороби, є низка загальних ознак, що свідчать про можливі порушення. Важливо звернути увагу на такі симптоми:

• Жовтяниця: пожовтіння шкіри та білків очей
• Набряк: набряки в ділянці живота та нижніх кінцівок
• Зміна кольору сечі: сеча стає темнішою або каламутною
• Знебарвлення калу: кал набуває світлого, сіруватого відтінку
• Схильність до синців: поява синців навіть при незначному впливі.

На ранніх стадіях багато хвороб печінки можуть ніяк не проявлятися, тому людина не здогадується про наявність проблеми. Симптоми часто з’являються вже тоді, коли процес зайшов далеко. Саме тому вчасний моніторинг і обстеження печінки відіграють вирішальну роль.

Причини та фактори ризику

Залежно від типу захворювання, причини можуть варіюватися. Проте є кілька найпоширеніших факторів, які підвищують ймовірність ураження печінки:

• Генетична схильність (якщо в родині були випадки хвороб печінки)
• Вірусні інфекції (гепатити A, B, C, D, E)
• Контакт із зараженою кров’ю чи іншими біологічними рідинами
• Незахищені статеві контакти
• Аутоімунні розлади
• Зловживання алкоголем
• Вживання надмірної кількості жирів у раціоні.

Для розуміння індивідуальних ризиків варто враховувати спосіб життя, особисту історію здоров’я та наявність потенційно шкідливих звичок.

Діагностика захворювань печінки

Щоби встановити точний діагноз, фахівці зазвичай поєднують аналізи крові та візуалізаційні методи. Це допомагає оцінити, наскільки порушені функції печінки і чи є в органі пошкодження або жирові відкладення. До основних підходів належать:

• Печінкові проби. Аналіз крові, що визначає рівні ферментів і білірубіну. Підвищені показники можуть свідчити про запалення або інші патологічні процеси.
• Інструментальні методи (УЗД, МРТ, КТ). Ультразвукова діагностика, магнітно-резонансна та комп’ютерна томографія виявляють аномалії структури печінки, фіброз, пухлини, жир або рубцеві зміни.
• Біопсія. Забір фрагмента тканини печінки за допомогою тонкої голки. Під мікроскопом можна оцінити ступінь ушкодження, наявність запалення чи фіброзу.

Результати цих досліджень допомагають обрати стратегію лікування й прогнозувати можливий розвиток хвороби.

Лікування захворювань печінки

Тактика лікування залежить від типу захворювання, ступеня ураження печінки та вираженості симптомів. У більшості випадків терапія поєднує зміну способу життя з медикаментозним втручанням. Ці підходи можуть застосовуватись окремо або разом, залежно від перебігу хвороби.

Модифікації способу життя:

• Відмова від алкоголю, щоб уникнути подальшого пошкодження печінкових клітин
• Харчування з низьким вмістом жирів для зменшення навантаження на печінку
• Регулярна фізична активність для покращення обміну речовин і підтримки здорової ваги

Медикаментозне лікування:

• Противірусні препарати для лікування гепатитів B і C
• Імуносупресанти для контролю аутоімунних процесів у печінці
• Хіміотерапія або променева терапія у разі злоякісних новоутворень
• Трансплантація печінки при незворотному пошкодженні органа або цирозі

Якщо хворобу виявити вчасно, лікування дозволяє зберегти функції печінки або значно їх покращити. У тяжких випадках повного відновлення може бути складно досягти, але стабілізація процесу допомагає запобігти ускладненням і підтримати нормальне самопочуття.

Профілактика

Попередити розвиток деяких форм хвороб печінки можна, вносячи певні корективи у звичний ритм життя. Рекомендують зосередитися на таких аспектах:

• Обмеження вживання алкоголю
• Вакцинація проти гепатитів A і B
• Використання власних предметів гігієни (бритви, гребінці)
• Регулярна фізична активність
• Відмова від куріння
• Збалансоване харчування
• Захищений секс
• Регулярні медичні огляди

Профілактичні заходи слугують ефективним способом зменшити ризик і уникнути небезпечних процесів у печінці. Вони особливо важливі для людей із генетичною схильністю або факторами ризику.

Ускладнення

За відсутності належного лікування та контролю хвороби печінки прогресують, спричиняючи низку серйозних порушень у роботі організму. До найбільш загрозливих ускладнень належать:

• Варикозна кровотеча. Порушення кровотоку в печінці може призвести до розширення вен, що підвищує ризик небезпечних кровотеч.
• Асцит. Надмірне скупчення рідини в черевній порожнині, що спричиняє відчуття важкості і збільшення об’єму живота.
• Гепаторенальний синдром. Погіршення функцій нирок через печінкову патологію. У результаті відбувається зниження діурезу і накопичення токсичних продуктів обміну.
• Печінкова енцефалопатія. Коли печінка не здатна належно фільтрувати токсини з крові, вони потрапляють у мозок і можуть викликати порушення когнітивних функцій і поведінки.

Ризик цих ускладнень зростає в пізніх стадіях захворювання, особливо за наявності цирозу. Тому вчасне виявлення патології та якісне лікування здатні запобігти небезпечним наслідкам.

Життя із захворюванням печінки

Отримати діагноз про хворобу печінки може бути психологічно важко, однак належне лікування дає багатьом людям змогу жити повноцінно. У багатьох випадках, якщо вчасно вжити заходів, печінка відновлює свої функції, особливо коли причиною є алкоголь чи зайві жири в раціоні. При повній відмові від спиртного орган проявляє здатність до регенерації. Якщо ж зміни стали незворотними, віддалити наслідки допомагає медикаментозна підтримка. У крайніх випадках застосовують трансплантацію — це може дати шанс на майже нормальний рівень метаболічної активності. Головне — не ігнорувати порушення, пам’ятаючи, що на пізніх стадіях багато процесів стають незворотними.

Дефіцит вітаміну E: як відчувається і що робити

Як зберегти здоров’я печінки: ефективні способи

Розторопша (Чортополох)