Стилі прихильності: як вони впливають на стосунки

Прихильність формується ще з раннього дитинства і впливає на наше вміння вибудовувати близькі зв’язки у дорослому житті. Рівень довіри, здатність говорити про власні емоції та готовність приймати підтримку багато в чому залежать від того, який стиль прихильності людина засвоїла у стосунках з батьками.

Поняття прихильності має велике значення для розуміння розвитку емоційних зв’язків між людьми. Перші теорії любові в психології пов’язують з іменем Зиґмунда Фройда, проте найбільшою мірою цю тему розвинув Джон Боулбі. Його ідеї базуються на спостереженнях за тим, як поведінка батьків чи опікунів впливає на формування у дитини відчуття безпеки. Боулбі стверджував, що якість цього раннього контакту багато в чому визначає емоційне й поведінкове налаштування дорослої людини, від її здатності довіряти іншим — до вміння розвивати глибокі взаємини.

Що таке прихильність і звідки походить це поняття

Прихильність — це емоційний зв’язок, що базується на взаємній турботі, теплі й відчутті безпеки. Ідея виникла з психоаналітичного уявлення про любов, проте саме Боулбі вперше описав прихильність як універсальну еволюційну рису. Він розглядав її як "стійке психологічне поєднання" між дитиною та важливою дорослою фігурою, найчастіше — матір’ю чи іншим опікуном. Згідно з поглядами Боулбі, це поєднання виникає не лише через потребу у фізичному захисті та їжі, а й слугує джерелом емоційної стабільності.

У межах такої теорії ключовим є те, що первинні емоційні зв’язки з дорослими мають значення для подальших взаємин людини. З одного боку, вроджене бажання дитини шукати захисту сприяє виживанню. З іншого боку, завдяки чуйності та доступності батьків у дитини формується те, що надалі стане зразком довіри й відкритості у дорослому житті. Ідеї Боулбі розвинули дослідження 1960–1970-х років, зокрема експериментальне вивчення дитячої поведінки та реакцій на розлуку й возз’єднання з матір’ю.

Читайте:

Теорія прихильності: як формуються стосунки

Теорія прихильності пояснює, як перші емоційні зв’язки з доглядальниками впливають на наші стосунки в дорос...

Ключові характеристики прихильності

Боулбі визначив чотири аспекти, які дають змогу зрозуміти природу прихильності у ранньому віці:

• Бажання бути поруч: дитина прагне перебувати якомога ближче до людини, яка дає їй почуття безпеки.
• Потреба в безпечному місці: у стресових чи тривожних ситуаціях дитина шукає захисту в особи, до якої сформувала емоційний зв’язок.
• Безпечна база: наявність батьків чи опікунів, які підтримують і надихають на дослідження світу, допомагає дитині сміливо пізнавати нове.
• Тривога при розлуці: відчуття сильного занепокоєння й дискомфорту, коли дитина опиняється без близької людини.

Фактори, що впливають на формування стилю прихильності

Боулбі виділив три основні положення, що пояснюють, як з’являються стилі прихильності:

• Надійна турбота формує довіру: якщо батьки доступні, чуйні та готові допомогти, дитина швидше почувається у безпеці й має менше страхів.
• Ранній досвід є вирішальним: саме в дитинстві й підлітковому віці закладається уявлення про те, що можна чи не можна очікувати від інших.
• Очікування базуються на досвіді: якщо раніше батьки відгукувалися на потреби, то й надалі дитина чекатиме на таку ж підтримку.

Основні стилі прихильності

Усі ми по-різному будуємо стосунки: хтось легко відкривається, інші уникають близькості, дехто надто залежний від партнера. Ці відмінності нерідко мають коріння в дитинстві. Перші роки життя — період, коли дитина навчається довіряти, відчувати підтримку, реагувати на відсутність близьких. Саме тоді й формується базовий стиль прихильності, який згодом впливає на наші дорослі взаємини — романтичні, дружні чи навіть робочі. Психологи виділяють чотири основні стилі прихильності: надійний, амбівалентний (або тривожний), уникаючий і дезорганізований [джерело].

Надійний (безпечний) стиль

Діти з надійним стилем прихильності реагують на розлуку з батьками зі смутком, але швидко заспокоюються після їхнього повернення. Вони довіряють дорослим, активно досліджують навколишній світ і охоче взаємодіють. Відоме дослідження психологині Мері Ейнсворт — “Незнайома ситуація” — показало, що такі діти тягнуться до матері, не бояться незнайомця, якщо мама поруч, і переважно обирають спілкування з нею. З віком у них зменшується рівень тривожності й зростає впевненість.

У дорослому віці люди з цим стилем поводяться впевнено та стабільно у стосунках:

• Мають довірливі й тривалі стосунки: не бояться близькості, вміють будувати здорові партнерства.
• Добре оцінюють себе: здебільшого мають стабільну самооцінку й не сумніваються у власній цінності.
• Відкрито діляться емоціями: можуть говорити про свої почуття без сорому чи страху.
• Шукають соціальної підтримки: звертаються до близьких, коли потребують допомоги чи розради.

Згідно з дослідженням Гейзана і Шейвера, понад половина опитаних дорослих (56%) мали надійний стиль прихильності [джерело].

Амбівалентний (тривожний) стиль

Діти з амбівалентним стилем демонструють сильну тривогу під час розлуки з батьками, але при їх поверненні не завжди заспокоюються. Їх поведінка може бути суперечливою: з одного боку — бажання контакту, з іншого — образа, протест або відсторонення. Часто вони бояться незнайомців і дуже чутливі до змін. За даними досліджень, цей стиль зустрічається у 7–15% дітей [джерело].

У дорослому віці такі люди можуть страждати через власну емоційну нестабільність:

• Страх бути покинутим: постійно хвилюються, що партнер втратить до них інтерес або залишить.
• Емоційна нестабільність: сильні, але змінні почуття — від захоплення до ревнощів чи образ.
• Складнощі з близькістю: прагнуть любові, але бояться, що їм не дадуть достатньо уваги.

Амбівалентні партнери можуть ставати надто залежними, гостро переживають навіть тимчасову дистанцію, і часто відчувають себе емоційно невпевненими у стосунках.

Уникаючий стиль

Цей стиль формується у дітей, чиї емоційні потреби часто ігнорувалися, відкидалися або сприймалися дорослими як недоречні. У відповідь на це дитина починає несвідомо вчитися: “Покладатися можна тільки на себе, краще не виявляти почуттів, щоб не зазнати болю.” У таких дітей спостерігається відсутність емоційної реакції на повернення батьків, вони не шукають розради та можуть не відрізняти близьких від чужих дорослих. Під час досліджень стало зрозуміло: вони уникають емоційного залучення, щоб не повторити досвід відмови або емоційної недоступності.

У дорослому житті ця модель поведінки часто зберігається, хоча може проявлятись не так відкрито:

• Уникають інтимності: не дозволяють собі надто зближуватися, оскільки близькість здається загрозливою або виснажливою.
• Мало емоцій в стосунках: демонструють стриманість, неохоче діляться внутрішніми переживаннями, обмежують себе у глибокому контакті.
• Не відкриваються емоційно: бояться виглядати вразливими, тому часто приховують справжні почуття навіть від найближчих.
• Уникають тривалих стосунків або обирають короткі зв’язки: виправдовують це бажанням зберегти незалежність або завантаженістю справами.

Уникаючі дорослі також частіше приймають модель випадкових інтимних контактів без емоційного залучення. Це може слугувати своєрідним способом зберегти дистанцію і контролювати рівень близькості. Навіть під час сексуальної близькості вони можуть залишатися відстороненими — наприклад, фантазувати про інших або просто уникати емоційної взаємодії з партнером.

Розрив стосунків для таких людей зазвичай проходить менш болісно, оскільки емоційна дистанція була присутня від самого початку. Проте всередині часто залишається нереалізована потреба в глибокому, справжньому зв’язку — просто вона прихована за маскою самостійності та емоційної незалежності.

Дезорганізований стиль

Цей стиль вважається найскладнішим і найменш передбачуваним серед усіх. Він формується в ситуаціях, коли джерело безпеки для дитини — її батьки або опікуни — водночас є джерелом страху, тривоги чи болю. Це може бути результатом фізичного чи емоційного насильства, жорстокості, зловживання або просто хаотичної поведінки дорослих, яка не залишає дитині змоги сформувати стабільне уявлення про емоційний контакт. У результаті дитина одночасно прагне близькості й уникає її, що створює глибокий внутрішній конфлікт.

Такий стиль проявляється по-різному залежно від віку. У ранньому віці дитина не розуміє, як поводитися з батьками: вона може спочатку тягнутися до них, а вже за мить відвертатися або поводитися замкнуто. У молодшому шкільному віці такі діти нерідко беруть на себе функцію дорослого — намагаються контролювати ситуації в родині, заспокоювати батьків або відповідати за емоційний клімат. У дорослому віці цей стиль часто перетворюється на суміш протилежних імпульсів: людина прагне любові та водночас панічно боїться її глибини.

Серед типових ознак дезорганізованого стилю у стосунках:

• Схильні до самосаботажу: коли стосунки починають ставати ближчими й теплішими, така людина може раптово охолонути, віддалитися або навіть спровокувати конфлікт, не витримуючи власної вразливості.
• Складнощі з довірою: внутрішній страх бути зрадженим або відкинутим не дозволяє по-справжньому розслабитися поруч з іншим — навіть якщо партнер щиро зацікавлений і відкритий.

Дезорганізована прихильність зазвичай є наслідком глибокого емоційного хаосу в дитинстві. Люди з таким стилем можуть прагнути любові не менше за інших, але не мають внутрішньої моделі, яка дозволила б їм вибудувати стабільні, здорові зв’язки. Їхні стосунки нерідко мають драматичний, нестабільний або навіть руйнівний характер, що викликає постійне емоційне напруження як у них самих, так і в партнера. І попри щире бажання мати близькість, ці люди часто не знають, як виглядає справді безпечний емоційний контакт — просто тому, що ніколи його не відчували.

Зв’язок між дитячою прихильністю та стосунками в дорослому віці

Наші стосунки з батьками — не єдина річ, яка формує емоційні сценарії на все життя. Хоча стиль прихильності закладається в дитинстві, він не фіксований назавжди. Досвід, що накопичується в дорослому віці, може як підкріпити ранні моделі поведінки, так і повністю їх змінити.

Зміни протягом життя

Хоча основа стилю прихильності закладається в перші роки життя, вона не є вироком на все життя. Людина змінюється під впливом досвіду, стосунків, терапії, самоспостереження і навіть випадкових подій. Наприклад, той, хто в дитинстві не мав емоційної підтримки, але зустрів розуміючого партнера в дорослому віці, може навчитися довіряти й поступово сформувати більш надійний стиль прихильності. Так само надійна дитяча прихильність не гарантує здорових стосунків у дорослому житті, якщо людина пережила травматичні втрати або тривале емоційне виснаження.

Чинники, які не завжди відіграють ключову роль

Багато хто вважає, що певні життєві події — наприклад, розлучення батьків — автоматично призводять до формування нездорової моделі поведінки в майбутньому. Але дослідження показують: сам факт розлучення не обов’язково пов’язаний з появою тривожного чи уникаючого стилю. Важливішу роль відіграє те, як дитина сприймає стосунки між батьками і як вона почувається у своїх взаєминах з кожним із них. Якщо навіть після розлучення зберігається тепла, стабільна атмосфера в родині — це сприяє формуванню безпечного стилю. Вирішальним є не сам розрив, а емоційна якість стосунків, що залишаються після нього.

Як різні стилі бачать любов

Наше уявлення про кохання тісно пов’язане з тим, як ми навчились переживати емоційну близькість у дитинстві. Люди з різними стилями прихильності по-різному дивляться на ідею любові, вірність, стабільність і відкритість у партнерстві:

• Надійний стиль: любов сприймається як щось довготривале, підтримуюче, вартісне. Такі люди вірять, що кохання може пережити труднощі та бути джерелом сили.
• Амбівалентний стиль: закохуються швидко, глибоко і часто. Але постійно переживають, чи отримують взаємність, тривожаться через кожну дрібницю й можуть почуватися залежними від схвалення партнера.
• Уникаючий стиль: кохання для них — рідкісне й тимчасове. Часто сприймають близькість як щось, що загрожує свободі, тому дистанціюються або уникають глибоких почуттів.

Наукові спостереження свідчать: чим безпечнішою була прихильність у дитинстві, тим більше шансу, що доросла людина вбачатиме у стосунках джерело стабільності, підтримки й тепла. У той час як невпевнені чи дезорганізовані стилі прихильності можуть формувати спотворене або непослідовне уявлення про любов і близькість.

Ознаки реактивного розладу прихильності

У деяких дітей порушення прихильності набуває серйозного клінічного характеру. Один із таких випадків — реактивний розлад прихильності. Він формується тоді, коли дитина не має постійного доступу до турботи, уваги й емоційного захисту з боку дорослих. Це не просто нестача тепла, а глибока емоційна занедбаність, яка залишає після себе довготривалі наслідки. Поведінка дітей з таким розладом суттєво відрізняється від звичайної емоційної реакції — і найчастіше виглядає як повна відсутність довіри до будь-кого, хто намагається налагодити з ними контакт.

До характерних ознак реактивного розладу прихильності належать:

• Відсутність пошуку розради: дитина не прагне і не вміє заспокоюватися через контакт з дорослим.
• Байдужість або агресія: емоційна відстороненість чи надмірна ворожість до будь-яких спроб налагодити взаємодію.
• Проблеми з соціалізацією: складнощі в інтеграції з однолітками, труднощі в побудові дружніх чи довірливих зв’язків.

Якщо такі моделі поведінки зберігаються протягом тривалого часу, вони можуть ускладнити не лише дитинство, а й доросле життя. Людина, яка не засвоїла базовий досвід емоційної безпеки, часто не вміє будувати здорові стосунки, довіряти іншим, приймати підтримку або бути уразливою. Відсутність раннього позитивного зв’язку з дорослими нерідко стає джерелом глибокої емоційної ізоляції.

Теорія прихильності: як формуються стосунки

Що таке кохання? Просто емоція чи щось більше?

Чому виникає самотність у шлюбі та як її подолати?