Теорія прихильності: як формуються стосунки

Теорія прихильності пояснює, як перші емоційні зв’язки з доглядальниками впливають на наші стосунки в дорослому житті, зокрема на здатність довіряти, бути поруч і почуватися в безпеці.

Коли ми говоримо про стосунки — з батьками, друзями, партнерами — ми рідко замислюємося, чому довіряємо одним, уникаємо інших або боїмося відкритися. Насправді ці реакції часто мають глибоке дитяче коріння. Теорія прихильності — це напрям у психології, що досліджує, як наш перший досвід близькості впливає на те, як ми любимо, спілкуємось і переживаємо емоції впродовж усього життя.

Походження та розвиток ідеї прихильності

У середині XX століття британський психіатр Джон Боулбі запропонував революційну ідею: прихильність — це не просто емоційна звичка чи результат годування, а глибока, інстинктивна потреба в захищеності. Він визначив прихильність як «тривалий психологічний зв’язок між людьми», що починається з перших днів життя. Боулбі цікавився, чому діти так гостро реагують на розлуку з батьками і чому ця тривога не зникає навіть за наявності їжі чи турботи.

На той час були популярні інші пояснення. Фрейд вважав, що діти формують прихильність до матері, бо вона задовольняє їхні біологічні потреби. Біхевіористи пояснювали це умовними рефлексами — якщо мати дає їжу, дитина звикає до неї як до джерела задоволення. Але Боулбі помітив, що годування саме по собі не знижує тривожність. Діти прагнули емоційної присутності, тепла й відчуття, що поруч є хтось надійний. Саме це, на його думку, було ключовим чинником у формуванні прихильності.

Навіщо потрібна прихильність: еволюційне пояснення

З погляду еволюції прихильність має практичну функцію — забезпечити виживання. Немовля не може захистити себе, знайти їжу чи впоратися з небезпекою. Якщо дитина тримається близько до дорослого, який піклується про неї, вона має більше шансів вижити. Природний добір сприяв виникненню вродженого механізму: коли дитина відчуває небезпеку, вона шукає близькості з тією особою, яка дає їй захист.

Цей зв’язок створює так звану «безпечну базу» — емоційний простір, з якого можна досліджувати світ. Якщо дитина знає, що мама чи тато завжди поруч і прийдуть на допомогу, вона відчуває менше страху й більше цікавості до нового. Якщо ж дорослий байдужий або непередбачуваний, дитина постійно насторожена, що впливає на її поведінку й самооцінку.

Класичні дослідження, що підтвердили гіпотезу

Теорія Боулбі отримала потужну підтримку з боку інших дослідників, які експериментально перевіряли вплив прихильності на поведінку дітей.

«Незнайома ситуація» Мері Ейнсворт

Психологиня Мері Ейнсворт провела експеримент, у якому спостерігала, як маленькі діти реагують на розлуку з матір’ю й на її повернення [джерело]. У лабораторних умовах дитина залишалась на кілька хвилин з незнайомцем, а потім мати поверталась. Виявилося, що поведінка дітей суттєво різниться, і ці відмінності мають сталий характер.

Вона виокремила три стилі поведінки: безпечну прихильність, тривожну (амбівалентну) та уникальну. Діти з безпечною прихильністю сумують при розлуці, але швидко заспокоюються після повернення матері. Діти з тривожною прихильністю дуже нервують, а після повернення не можуть знайти розради. Ті, хто уникає близькості, майже не реагують на розлуку і не демонструють радості при поверненні матері.

Пізніше вчені додали четвертий тип — дезорганізовану прихильність, коли дитина поводиться суперечливо: шукає близькості, але боїться її, іноді навіть застигає від страху при появі батька чи матері.

Експерименти Гаррі Харлоу

Ще один важливий експеримент провів американський психолог Гаррі Харлоу [книга]. Він помістив мавпенят у клітки з двома «матерями» — однією з дроту з пляшкою молока, а другою — м’якою, обгорнутою тканиною, але без їжі. Незважаючи на голод, дитинчата проводили більше часу з м’якою «матір’ю», обіймали її й бігли до неї в момент страху. Це довело: для дитини важливіші тепло, контакт і захист, ніж фізичне годування. Емоційна підтримка — головний фактор формування прихильності.

Як формується прихильність у перші роки життя

Психологи Шаффер і Емерсон у 1960-х роках описали поетапний розвиток прихильності на основі дослідження 60 дітей упродовж першого року життя й до 18 місяців [джерело]. Вони виокремили чотири стадії:

Передприхильність (0–3 місяці)

Новонароджена дитина ще не прив’язана до конкретної особи, але активно взаємодіє: усміхається, слідкує очима, плаче. Це привертає увагу дорослих, створює перші зачатки взаємодії.

Нерозбірлива прихильність (6 тижнів – 7 місяців)

Дитина вже розпізнає знайомі обличчя й надає перевагу тим, хто поруч найчастіше. Вона ще може спілкуватися з незнайомцями, але з певною обережністю.

Вибіркова прихильність (7–11 місяців)

З’являється сильна прив’язаність до однієї людини. Дитина протестує проти розлуки, боїться незнайомців. Це нормальна й очікувана поведінка.

Множинні прихильності (після 9 місяців)

Дитина формує зв’язки з кількома людьми — іншим із батьків, бабусею, братами, нянею. Її соціальна мережа розширюється, але перша прихильність залишається найсильнішою.

Що впливає на якість прихильності

Не всі діти формують безпечну прихильність. Це залежить від низки факторів:

• Наявність стабільної фігури догляду: діти в інтернатах чи прийомних родинах без сталого опікуна часто не розвивають довіри до дорослих.
• Якість взаємодії: регулярна, передбачувана реакція дорослого на потреби дитини створює відчуття безпеки. Якщо дитину ігнорують, вона вчиться покладатися лише на себе.
• Травматичний досвід: насильство, нехтування чи часті зміни доглядальників порушують механізм формування прихильності.

Нестача якісної прихильності у перші роки життя може мати серйозні наслідки для емоційного розвитку.

Чотири основні стилі прихильності

Стиль прихильності — це звичний спосіб, у який ми будуємо стосунки з іншими людьми, особливо близькими. Він формується на основі досвіду з тими, хто доглядав за нами в дитинстві. Якщо дитина отримувала достатньо тепла, турботи та передбачуваної підтримки, вона вірогідніше виросте впевненою у собі й здатною довіряти іншим. Якщо ж цей досвід був хаотичним або травматичним — можуть сформуватись менш стабільні стилі. Виділяють чотири основні типи:

Безпечний стиль

Людина з безпечним стилем прихильності не боїться зближення, може легко будувати довірливі стосунки й відкрито говорити про свої почуття. Вона не боїться просити допомоги, але й не стає залежною від партнера. У конфліктах здатна вести діалог, визнавати свої емоції та поважати почуття інших. Такий стиль формується, коли батьки або інші доглядальники були емоційно доступними, реагували на потреби дитини й давали їй відчуття стабільності. За статистикою, більшість людей у світі — близько 81,8% — мають саме цей стиль.

Тривожний стиль

Для людей із тривожним стилем характерне сильне прагнення до близькості, яке часто супроводжується страхом бути покинутими. Вони потребують постійного підтвердження любові та прийняття, часто турбуються, що їм не відповідають взаємністю. Такі люди можуть здаватися надмірно емоційними, вразливими, ревнивими або залежними у стосунках. Цей стиль зазвичай формується в умовах, коли батьківська увага була непослідовною: іноді турботливою, іноді байдужою. У результаті дитина не знала, чого чекати, і постійно перебувала в емоційному напруженні.

Уникальний стиль

Люди з уникальним стилем прихильності, навпаки, дистанціюються від емоційної близькості. Вони неохоче відкриваються, уникають глибоких розмов, часто здаються самодостатніми або навіть холодними. Насправді за цим часто ховається досвід дитинства, коли вираження емоцій висміювалося або каралося, а звернення по допомогу ігнорувалося. Дитина вчиться не покладатися на інших і пригнічувати свої потреби, що переноситься і в доросле життя. У стосунках такі люди можуть уникати зобов’язань, боятися втрати автономії й не вміти просити про підтримку.

Дезорганізований стиль

Цей тип є найбільш суперечливим і складним. Людина одночасно прагне близькості й боїться її. Її поведінка у стосунках часто непослідовна: вона може бути ніжною, а потім різко відстороненою або навіть агресивною. В основі дезорганізованої прихильності — дитячий досвід, у якому фігура догляду була джерелом і підтримки, і страху. Це часто буває в ситуаціях, де дитина пережила насильство, зловживання або глибоку емоційну нестабільність. У дорослому віці це може проявлятися як хаотичне поводження, труднощі з саморегуляцією, проблеми з довірою навіть до тих, кого людина любить.

Порушення прихильності

У деяких випадках, коли в ранньому дитинстві дитина не має жодного надійного емоційного зв’язку з дорослим, можуть розвиватися серйозні порушення формування прихильності. Це не просто емоційна віддаленість чи сором’язливість — мова йде про глибокі порушення в тому, як людина взаємодіє з іншими. Такі діти можуть або зовсім уникати близькості, або, навпаки, надто легко довіряти незнайомцям, не розуміючи меж. У психології виділяють два основних типи таких порушень.

Реактивний розлад формування прихильності

Цей розлад зазвичай проявляється в тому, що дитина не шукає контакту з дорослими, навіть коли їй страшно або боляче. Вона може виглядати емоційно байдужою, не проявляти прихильності до батьків чи опікунів, уникати тілесного контакту та не реагувати на спроби її заспокоїти. Такі діти часто здаються замкненими, відстороненими або «нечутливими». Найчастіше це пов’язано з досвідом глибокого емоційного занедбання — коли дорослі не звертали уваги на потреби дитини, ігнорували її або були жорстокими. У таких умовах дитина просто не навчилася довіряти людям і не відчула, що хтось може бути для неї джерелом безпеки.

Розлад соціальної невибірковості у формуванні прихильності

Цей тип порушення проявляється майже протилежним чином. Дитина, яка пережила брак стабільного емоційного контакту, може надто легко йти на контакт з будь-ким, навіть із повними незнайомцями. Вона не розрізняє, хто є близькою людиною, а хто — сторонньою. Такі діти можуть самі підходити до незнайомих дорослих, обіймати їх, сідати на коліна, говорити про особисте — так, ніби це рідні. Вони не демонструють настороженості або сором’язливості, які зазвичай прит

Вплив прихильності на доросле життя

Хоча стиль прихильності формується в перші роки життя, його вплив не обмежується дитинством. Він непомітно супроводжує людину в підлітковому віці, у дружбі, романтичних стосунках, у роботі, навіть у тому, як вона ставиться до самої себе. Це щось на кшталт «емоційного автопілота» — внутрішньої програми, яка визначає, як ми реагуємо на близькість, конфлікти, підтримку та втрату.

Люди з безпечним стилем прихильності зазвичай будують довірливі, стабільні стосунки. Вони вміють відкрито говорити про свої емоції, слухати партнера, не бояться просити про допомогу або проявляти турботу. Їм легше вирішувати конфлікти без драм і образ, бо вони не сприймають близькість як щось загрозливе. Вони мають реалістичне уявлення про себе й інших, не ідеалізують і не принижують — ні себе, ні тих, кого люблять.

Натомість у людей з ненадійними стилями прихильності можуть виникати труднощі в найрізноманітніших сферах. Наприклад, ті, хто має тривожний стиль, часто надто сильно переживають через стосунки, бояться бути покинутими, потребують постійного підтвердження, що їх люблять. Це може виснажувати як саму людину, так і її партнера. Уникальний стиль проявляється в тому, що людина ніби дистанціюється: вона не хоче емоційної близькості, приховує почуття, не вірить, що на когось можна покластися. Дезорганізований стиль найскладніший — тут можуть одночасно з’являтися і потреба в любові, і страх перед нею. Це може вести до хаотичної поведінки, вибухів емоцій, постійної внутрішньої боротьби.

Наукові дослідження підтверджують: стиль прихильності має зв’язок із психічним здоров’ям. Люди, які в дитинстві не мали стабільного й турботливого дорослого поруч, частіше стикаються з такими труднощами, як тривожні стани, депресія, труднощі з емоційною регуляцією, проблеми у поведінці. У деяких випадках це може проявлятися як симптоми посттравматичного стресового розладу. Проблеми з прихильністю також можуть впливати на вибір партнера, професійну самооцінку й навіть на здатність відчувати щастя у звичайному повсякденному житті.

Що таке кохання? Просто емоція чи щось більше?

5 oзнак скритої заздрості у дружбі

Чому виникає самотність у шлюбі та як її подолати?