Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР): що це і як лікувати

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) є реакцією на події, які здаються надзвичайно небезпечними чи травматичними. Це може стосуватися як особисто пережитої ситуації, так і побаченої чи почутої. У деяких людей ПТСР розвивається швидко, а в інших — проявляється через певний час. Спільним лишається те, що сильний емоційний чи фізичний шок запускає складні процеси в психіці, які без належної допомоги не минають самостійно.

Що таке посттравматичний стресовий розлад і як він проявляється

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР)— це психічний стан, який розвивається після подій, що становили пряму чи непряму загрозу життю або добробуту. Серед поширених проявів — надмірна тривожність, депресивний настрій, почуття провини, повторювані спогади й важкі сновидіння. У людей з ПТСР ці симптоми зберігаються впродовж тривалого часу й помітно ускладнюють звичне життя.

ПТСР не завжди виникає одразу: у когось розлад проявляється за кілька днів, а в інших — за кілька місяців. Важливо, що наслідки пережитої травми можуть набувати різних форм: від раптових емоційних спалахів до постійного бажання ізолюватися від оточення.

ПТСР трапляється доволі часто. За деякими даними, він розвивається у 5–10% тих, хто пережив травму чи став свідком надзвичайно важкої події. Водночас понад половину людей протягом життя зустрічаються з тим чи іншим травматичним досвідом, але далеко не в усіх формується ПТСР. Тут відіграють роль індивідуальні біологічні особливості, психоемоційна готовність і рівень соціальної підтримки.

Що вважається травматичною подією

Психологічна травма виникає тоді, коли людина відчуває або бачить загрозу життю, здоров’ю чи власній безпеці. Це не обов’язково разова ситуація — хронічний тиск, часте насильство чи довготривала небезпека також можуть призвести до серйозного стресу. Травмуючим може бути і свідчення чийогось болісного досвіду або дізнання про надзвичайно небезпечну подію.

• серйозні дорожньо-транспортні пригоди
• тяжкі травми, раптові хвороби
• бойові дії або участь у них
• стихійні лиха (пожежі, повені, землетруси)
• фізичне, вербальне або сексуальне насильство
• булінг у колективі
• раптова смерть близької людини

Різновиди посттравматичного стресового розладу

Посттравматичний розлад може проявлятися по-різному залежно від тривалості травматичного досвіду та його впливу на психіку. Виділяють кілька форм цього стану, кожна з яких має свої особливості перебігу та симптомів.

Гострий стресовий розлад

Це короткочасна реакція психіки на сильну травму, яка може з’явитися в перші дні чи тижні після події. Симптоми нагадують посттравматичний розлад — людина відчуває надмірну тривогу, може бачити нав’язливі сни, переживати флешбеки або неконтрольовані спогади. Проте головна відмінність — тривалість. Якщо такі прояви зникають упродовж чотирьох тижнів, це вважається гострим стресовим розладом. Якщо ж симптоми зберігаються довше, це вже свідчить про розвиток ПТСР.

Комплексний посттравматичний стресовий розлад

Цей варіант ПТСР зазвичай виникає після тривалого або повторюваного травматичного досвіду. Сюди належить, зокрема, багаторічне насильство, участь у війні або жорстоке поводження в дитинстві. Людина з комплексним ПТСР може переживати не лише типові симптоми, а й відчувати глибокі труднощі з емоційною стабільністю, самооцінкою та стосунками з іншими. Часто з’являється відчуття емоційної відстороненості, надмірної вразливості, вибухи гніву або сорому, що важко контролювати.

Симптоми та прояви посттравматичного стресового розладу

Посттравматичний розлад охоплює широкий спектр симптомів, які поділяються на чотири основні категорії. Вони можуть виникати окремо або поєднуватися між собою, впливаючи на поведінку, емоції та мислення людини. Нижче описано кожну з цих категорій.

Інтрузії

До інтрузивних симптомів належать нездоланні спогади, які не можна свідомо контролювати. Людину можуть турбувати нічні кошмари, де ситуація повторюється з новою силою. Виникають також флешбеки — спогади, настільки реалістичні, що мозок сприймає їх за реальність.

Уникнення

Уникнення проявляється свідомим чи несвідомим відстороненням від усього, що нагадує про травму. Людина перестає відвідувати певні місця, намагається не думати й не говорити про пережите, уникає ситуацій, що можуть відтворити неприємні відчуття або страх.

Зміни мислення й настрою

Третя група симптомів охоплює тривалі негативні почуття (страх, гнів, сором чи вина), спотворені уявлення про власну провину або чужу відповідальність, а також блокування спогадів про критичні деталі події. Можлива втрата задоволення від колишніх хобі чи занять, відстороненість від оточення, неможливість відчувати радість чи довіру.

Підвищена збудливість

Четверта категорія — це дратівливість, агресивні спалахи, ризикована поведінка, раптовий переляк від незначних подразників. Спостерігаються труднощі зі сном або концентрацією, адже людина перебуває в напруженому, «бойовому» стані.

У дітей симптоми ПТСР іноді нагадують інші розлади (наприклад, гіперактивність або неуважність). Через це важливо, щоб оцінку стану проводив фахівець, який має досвід роботи з травмою в дитячому віці.

Ускладнення, пов’язані з посттравматичним стресовим розладом

Посттравматичний стресовий розлад рідко існує ізольовано. Він часто супроводжується іншими психічними або фізіологічними станами, які можуть посилювати симптоми й ускладнювати лікування. Зокрема, у людей із ПТСР нерідко розвиваються афективні порушення, як-от клінічна депресія або постійна тривога, що знижують мотивацію до соціальної активності й самообслуговування.

Також можуть виникати інші тривожні розлади, наприклад генералізований тривожний стан, панічні атаки або обсесивно-компульсивні прояви. У деяких випадках на тлі хронічного стресу з’являються нейродегенеративні порушення — дослідження вказують на підвищений ризик розвитку деменції, особливо у людей літнього віку з довготривалими симптомами ПТСР.

Психічна вразливість нерідко призводить до формування залежностей. Люди можуть зловживати алкоголем, транквілізаторами або іншими психоактивними речовинами у спробі заглушити біль, тривогу чи нав’язливі думки. Таке самостійне «лікування» погіршує загальний стан і ускладнює ефективну психотерапію.

Окрему небезпеку становлять суїцидальні думки та поведінка. Вони можуть виникати внаслідок поєднання безнадійності, ізоляції, психічного виснаження й почуття провини. Ризик самогубства особливо зростає, якщо людина не має підтримки з боку близьких або не звертається по професійну допомогу.

Фізіологічні механізми розвитку посттравматичного стресового розладу

Посттравматичний розлад — це не лише емоційна або психологічна реакція. Він має чітко простежувані біологічні зміни, які впливають на функціонування мозку та гормональну регуляцію. Ці процеси пояснюють, чому симптоми ПТСР можуть бути настільки стійкими, навіть якщо минуло багато часу після травматичної події.

Гормональні й нейрохімічні зміни

У людей із ПТСР часто спостерігається знижений рівень кортизолу — гормону, який зазвичай допомагає організму справлятися зі стресом. Водночас рівень кортикотропін-рилізинг-фактора (CRF) навпаки, підвищений. CRF стимулює виділення норадреналіну — медіатора, що активує симпатичну нервову систему.

У результаті організм перебуває в постійній напрузі: частішає серцебиття, підвищується тиск, зростає настороженість, тіло перебуває у стані "бойової готовності". Це й пояснює підвищену збудливість, тривожність і проблеми зі сном у людей із ПТСР.

Також дослідження показують порушення балансу в роботі інших нейромедіаторних систем. Наприклад, зменшується активність гальмівного медіатора ГАМК, який зазвичай "приглушує" надмірне збудження. Підвищена активність глутамату, навпаки, сприяє посиленню нервової напруги. А порушення рівня серотоніну погіршує настрій, емоційну стабільність і може призводити до депресивних проявів.

Зміни в структурі мозку

ПТСР також пов'язаний із фізичними змінами у структурі головного мозку. Одне з найчастіших спостережень — зменшення розмірів гіпокампа. Ця ділянка мозку відповідає за обробку пам’яті, навчання й емоції. При його зменшенні стає складніше формувати нові спогади та регулювати відповідь на стресові події.

Інша важлива ділянка — мигдалина, яка активується в ситуаціях небезпеки. У людей із ПТСР вона стає надто чутливою, через що навіть нешкідливі подразники можуть сприйматися як загроза. Це пояснює часті переляки, сильні емоційні реакції й гіперпильність.

Натомість медіальна префронтальна кора, що в нормі пригнічує активність мигдалини й допомагає контролювати емоції, у людей із ПТСР функціонує слабше. Її знижена активність ускладнює здатність заспокоїтись, тверезо оцінити ситуацію або відреагувати спокійно на тригери, пов’язані з минулою травмою.

Фактори ризику посттравматичного стресового розладу

Посттравматичний стресовий розлад може виникнути в будь-кого, незалежно від віку чи статі. Водночас не всі люди, які пережили травму, розвивають ПТСР. Є низка чинників, що суттєво підвищують імовірність його появи. Вони можуть бути пов’язані з природою самої події, а також з особистими, психічними чи соціальними особливостями людини.

Серед найбільш значущих факторів ризику:

• певні види травм, зокрема сексуальне насильство, бойові дії або ситуації, де людина стала свідком насильства чи смерті
• досвід насильства або хронічного стресу в дитинстві, включно з емоційним, фізичним або сексуальним зловживанням
• наявність тілесного поранення або ситуації, коли існувала реальна загроза життю
• пережите відчуття повної безпорадності, паніки, відсутності контролю над подією
• відсутність підтримки з боку рідних, друзів чи соціального оточення після події
• тривале або багаторазове травмування — наприклад, життя в умовах війни, домашнє насильство, переслідування
• наявність інших психічних розладів, таких як депресія чи тривожні стани, а також зловживання алкоголем або іншими речовинами

Чим більше таких чинників присутні одночасно, тим вищий ризик розвитку ПТСР навіть після, на перший погляд, менш значущих подій.

Діагностика посттравматичного стресового розладу

Не існує лабораторного аналізу, що безпосередньо підтвердить ПТСР. Фахівець базується на клінічному інтерв’ю, історії розвитку розладу й критеріях діагностичного посібника DSM-5-TR. Для постановки діагнозу мають бути присутні:

• принаймні один симптом інтрузії
• принаймні один симптом уникнення
• як мінімум два прояви негативних змін мислення й настрою
• два симптоми підвищеної збудливості

Крім того, симптоми зберігаються не менше ніж місяць і суттєво заважають повсякденному життю. Лікар може призначити додаткові дослідження (аналізи, тести), щоб виключити інші схожі за проявами стани.

Лікування посттравматичного стресового розладу

Психотерапія

Найефективнішим вважають комплекс психотерапевтичних втручань. Велику користь дає когнітивно-поведінкова терапія. До її спеціалізованих форм належать когнітивна обробка (опрацювання болісних спогадів, позбавлення почуття провини), експозиційні методи (поступове зіткнення зі спогадами в безпечному середовищі), а також десенсибілізація й репроцесинг рухами очей (EMDR). Психотерапія може містити групові сесії, де особи, що стикнулися зі схожим досвідом, діляться переживаннями без осуду. Такий формат допомагає зменшити відчуття ізольованості та сприяє емоційному розвантаженню.

Медикаментозне лікування

Нині не існує офіційно затвердженого для ПТСР препарату, однак лікарі призначають:

• антидепресанти (інгібітори зворотного захоплення серотоніну або серотоніну й норадреналіну)
• протитривожні засоби

Ці медикаменти зазвичай допомагають полегшити симптоми тривожності, покращують настрій і зменшують надмірне психічне напруження, проте без паралельної психотерапії ефект може бути недостатнім.

Чи можна запобігти розвитку посттравматичного стресового розладу

Травматичну подію складно передбачити або уникнути, проте існують чинники, які здатні знизити ризик ПТСР. Соціальна підтримка — одна з ключових умов: чим швидше особа, що пережила травму, отримує тепло, розуміння й відчуття безпеки, тим краще. Участь у групах взаємодопомоги, корисні стратегії впевненого подолання стресу, можливість діяти в умовах небезпеки та надавати допомогу іншим також формують більш стійкий внутрішній ресурс, який зменшує імовірність довготривалих наслідків.

Біполярний розлад

Типи депресії

Дофамін: що потрібно знати