Опис
Сказ - це інфекційне захворювання, викликане вірусом бешенства. Цей вірус належить до родини Rhabdoviridae і зазвичай передається через укуси інфікованих тварин, зокрема собак, кажанів, рисей, кунів і інших диких тварин. Вірус входить в організм через шкіру або слизову оболонку і поширюється по нервовим волокнам до мозку, де він починає активно розмножуватися.
Хоча сказ був відомий людству протягом тисячоліть і є одним з найстаріших зареєстрованих захворювань, він залишається серйозною глобальною проблемою охорони здоров'я, що призводить до сотень тисяч випадків смерті на рік. Це вірусне захворювання є 100% смертельним після появи симптомів, але може бути запобігнуто за допомогою вакцинації, яка, як правило, проводиться після потенційного виставлення вірусу.
Вірус бешенства має декілька варіантів, з яких кожний має вплив на певний вид тварин. Наприклад, сказ собак впливає головним чином на собак, тоді як сказ кажанів впливає на різні види кажанів. Незважаючи на це, майже всі варіанти цього вірусу можуть інфікувати і вбити людей, якщо вони не отримають вакцинацію вчасно.
Важливо пам'ятати, що сказ - це загрозливе захворювання, що може бути запобігнуто. Після того, як симптоми стають очевидними, лікування зазвичай не є ефективним, і більшість людей, які розвивають симптоми, помирають. Однак вакцинація проти сказу є високо ефективною і може запобігти розвитку захворювання, якщо її проводять вчасно після потенційного виставлення вірусу.
Симптоми
Симптоми сказу розподіляються на два основних етапи: пропроміжний (або "безмовний") і бешений етапи. Період інкубації - це час від моменту укусу до появи симптомів - в середньому складає від двох тижнів до трьох місяців, але може тривати більше року в окремих випадках.
Пропроміжний етап сказу триває від 2 до 10 днів. Цей етап характеризується зміною поведінки, нездужанням, слабкістю, головним болем, лихоманкою, нудотою та болем у області укусу. Іноді можливий стрес, тривога або депресія.
Після пропроміжного етапу настає бешений етап, який характеризується гідрофобією (страхом води) і аерофобією (страхом потоку повітря), через збільшення болю і спазмів у гортані при спробі глотання. Інші симптоми включають агітацію, спазми та судоми, непритомність і, найкінцевіше, респіраторний параліч та смерть. Пацієнти залишаються при свідомості і розумні до пізніх стадій бешеного етапу.
Є також форма сказу, відома як "тупий сказ", в якому бешений етап не розвивається. Замість цього пацієнт розвиває прогресуючий параліч, що починається з місця укусу. Тупий сказ відбувається приблизно у 30% людських випадків.
Класифікація
МКХ-10 Код: A82
МКХ-11 Код: 1C82
Фактори ризику
Сказ - це глобальна проблема, що впливає на багато країн, особливо на ті, де є високий рівень диких тварин, що нещеплені. Деякі особи мають більший ризик захворіти на сказ через різні фактори, включаючи їх професійну діяльність, місце проживання та діяльність на відкритому повітрі.
Професійний ризик: Ветеринари, працівники притулків для тварин, охоронці дикої природи, лабораторні працівники та інші, хто регулярно контактує з тваринами, мають збільшений ризик захворіти на сказ.
Місце проживання: Жителі та туристи в країнах та районах, де сказ поширений, особливо в Азії та Африці, знаходяться в зоні ризику.
Вік: Хоча сказ може захворіти людина будь-якого віку, діти, особливо ті, що живуть в країнах з високим рівнем сказу, є високою групою ризику через їх звичку гратися з тваринами, в тому числі й дикими.
Відкриті активності: Люди, які проводять багато часу на відкритому повітрі, особливо в районах, де поширений сказ, такі як кемпінги, пішохідні маршрути та дослідження печер, мають більший ризик стикнутися з інфікованими тваринами.
Незважаючи на це, найважливішим фактором ризику є контакт з інфікованими тваринами. Це може статися в результаті укусу, подряпини або якщо інфікована слюна потрапить на слизову оболонку очей, носа або рота.
Діагностика та лікування
Діагностика сказу - складний процес, який включає оцінку історії контакту з тваринами, появи симптомів і результатів лабораторних тестів. Важливо відзначити, що сказ важко діагностувати на ранніх стадіях, оскільки його симптоми схожі на симптоми інших захворювань.
Зразки тканини для тестування зазвичай беруться зі шкіри, волосся або мозку померлого пацієнта або тварини. Це допомагає визначити наявність антитіл або специфічних білків вірусу сказу. Кров також може бути використана для тестування наявності антитіл.
Однак найважливіше, що потрібно зрозуміти, що лікування повинне розпочатися якнайшвидше після потенційного виставлення вірусу, не чекаючи на появу симптомів.
Лікування сказу, відоме як постекспозиційна профілактика (ПЕП), включає чистку рани та введення вакцини проти сказу та сироватки, що містить антитіла до вірусу сказу (рабієсний імуноглобулін). Рану миють милом та водою, щоб видалити слюну тварини, а потім наносять антисептик, щоб знизити ризик інфекції. Це слід зробити якомога швидше після укусу.
Вакцина проти сказу вводиться в організм пацієнта в серії ін'єкцій. Рабієсний імуноглобулін вводять один раз, зазвичай одразу після укусу, щоб допомогти організму боротися з вірусом.
Якщо симптоми сказу вже розпочалися, можливості для ефективного лікування обмежені і результати, на жаль, часто смертельні. Це підкреслює важливість негайного звернення за медичною допомогою після потенційного контакту з інфікованою твариною.
