Мікропластик все частіше стає об'єктом наукових досліджень через його поширений вплив на навколишнє середовище та здоров'я людини. І хоча присутність пластику у воді, продуктах і повітрі вже не викликає подиву, нове дослідження, представлене на весняному зібранні Американського хімічного товариства, виявило ще один неочікуваний шлях потрапляння мікропластику до організму — через жування гумки.
Жувальна гумка як джерело мікропластиків
Дослідницька група з Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі виявила, що в середньому один грам жувальної гумки може вивільняти близько 100 частинок мікропластику. У деяких зразках цей показник сягав 600 частинок на грам. Це особливо тривожить з огляду на те, що середня вага однієї гумки становить від 2 до 6 грамів, тобто за одне жування потенційно можна проковтнути до кількох тисяч мікрочастинок пластику.
Метою дослідження, за словами керівника проєкту доктора Санджая Моганті, не було викликати паніку. Він наголосив, що вплив мікропластику на організм людини ще недостатньо вивчений, і наразі не існує клінічних досліджень, які б остаточно підтверджували його шкоду. Проте саме наявність мікропластику у продуктах повсякденного вжитку стала стимулом для проведення дослідження жувальної гумки як джерела додаткового навантаження на організм.
Склад жувальної гумки та джерела мікропластику
Сучасна жувальна гумка зазвичай складається з гумової основи, підсолоджувачів, ароматизаторів та інших допоміжних речовин. Гумова основа буває двох типів: натуральна (наприклад, з деревного соку) та синтетична (створена на основі нафтохімічних полімерів). Саме ці полімери відносяться до категорії пластиків і можуть вивільняти мікрочастинки під час жування.
У дослідженні були протестовані п’ять типів синтетичних гумок та п’ять типів натуральних, які доступні у продажу. Один учасник експерименту жував по сім штук кожного бренду, при цьому кожні 30 секунд збиралися зразки слини. Дослідники також провели варіант досліду зі збиранням слини кожні 20 хвилин. Усі зразки згодом аналізували на наявність мікропластиків.
Очікувалося, що синтетичні гумки дадуть вищі показники забруднення. Проте несподівано дослідники виявили, що навіть натуральні жувальні гумки вивільняють подібну кількість мікропластиків. Це викликало здивування, адже органічна сировина не повинна містити пластикових компонентів. Одним із пояснень цього може бути забруднення під час виробництва, пакування або транспортування.
Мікропластики у слині: що відбувається під час жування
Жування стимулює активне слиновиділення, а отже — мікропластики, які виділяються з гумки, змішуються зі слиною. Враховуючи, що більшість людей ковтає слину під час жування, частинки мікропластику автоматично потрапляють у травний тракт. У досліді дослідники змивали залишки з ротової порожнини після жування чистою водою, щоб оцінити загальну кількість вивільнених частинок, однак у реальному житті такого очищення не відбувається.
Цей аспект є надзвичайно важливим, адже на відміну від інших джерел мікропластику, жувальна гумка взаємодіє зі слизовими оболонками рота протягом тривалого часу, що може сприяти прямому всмоктуванню або проникненню частинок у мікроскопічні тріщини слизової.
Полімери, знайдені у жувальних гумках
Аналіз зразків слини після жування виявив присутність поліолефінів — групи пластиків, до якої належать поліетилен і поліпропілен. Саме ці речовини широко застосовуються в пакувальних матеріалах, пластикових пляшках, контейнерах та іншій одноразовій продукції. Їхня наявність у жувальній гумці означає, що ті самі типи пластику, які потрапляють у навколишнє середовище як сміття, можуть також опинитися всередині людського організму.
Цікаво, що навіть жувальні гумки з етикеткою “натуральна” містили ці полімери. Дослідники поки не можуть точно пояснити джерело забруднення, але припускають, що це може бути пов'язано з обладнанням для виробництва або допоміжними компонентами.
Мікропластики: наскільки вони небезпечні для людини
Попри широке поширення мікропластику у довкіллі та продуктах харчування, вплив цих частинок на здоров’я людини досі остаточно не встановлено. Проте дані останніх років викликають занепокоєння. Огляд 2024 року свідчить, що мікропластик може порушувати функції дихальної, травної та репродуктивної систем. Також є підозри щодо його зв’язку з розвитком колоректального та легеневого раку.
Деякі дослідження виявили мікропластик навіть у зразках плаценти, легень, печінки та крові. Це свідчить про здатність частинок проникати крізь фізіологічні бар’єри та накопичуватися в тканинах. Наразі немає переконливих доказів прямої токсичності, але вже доведено, що мікропластик може виступати носієм хімічних речовин, включаючи важкі метали та інші токсиканти.
Кумулятивний ефект мікропластику
Жувальна гумка — лише один із численних шляхів, через які мікропластик потрапляє до організму. Людина щорічно може проковтнути від 39 000 до 52 000 частинок мікропластику лише з їжею та напоями. Якщо врахувати ще й повітря, цей показник зростає в рази.
Кожне нове джерело, включно з жувальною гумкою, додає до вже значного навантаження на організм. А це означає, що загальний обсяг експозиції зростає, навіть якщо окремі дози виглядають незначними. Саме тому виявлення мікропластику в продуктах, які тривалий час знаходяться в роті, є тривожним сигналом для дослідників.
Що далі?
Дослідження ще не опубліковане у науковому журналі, тож поки що не можна говорити про остаточні висновки. Проте воно відкриває новий напрям для вивчення: мікропластик в продуктах, що безпосередньо контактують зі слизовими оболонками. Наступним кроком, ймовірно, стане дослідження довгострокових наслідків такої експозиції — як впливає мікропластик із гумки на мікробіом ротової порожнини, шлунково-кишковий тракт і системну циркуляцію.
Окрім того, важливо буде дослідити джерела мікропластику у натуральних гумках. Це може дати уявлення про приховані ланки у виробничих ланцюгах, які сприяють забрудненню навіть тих продуктів, що позиціонуються як «екологічні».
Підсумок
Жувальна гумка, яку зазвичай вважають безпечною та невинною звичкою, може виявитися несподіваним джерелом мікропластиків. Це відкриття додає ще один елемент до вже складної мозаїки повсякденного впливу пластику на організм і ставить під сумнів деякі уявлення про "безпечні" альтернативи.