Стресове нетримання сечі — це розповсюджена, але водночас досить складна проблема, яка може виникати з різних причин і значно впливати на якість життя. 

Нетримання сечі є одним із питань, які люди часто бояться обговорювати публічно. Незважаючи на поширеність цього розладу, його часто помилково вважають невід’ємною частиною старіння чи наслідком певних життєвих подій. Насправді ж стресове нетримання сечі вказує на порушення механізмів утримання сечі й потребує комплексного підходу до діагностики та лікування. Знання про те, чому виникає ця проблема, які вона має прояви та як із нею боротися, допомагає усунути страх та невпевненість і дає змогу вчасно вжити ефективних заходів.

Що таке стресове нетримання сечі

Стресове нетримання сечі — це мимовільне виділення сечі в момент раптового підвищення тиску всередині живота. Це відбувається, коли сфінктер уретри не встигає «утримати» потік сечі, оскільки м’язи тазового дна або сфінктерні структури ослаблені чи пошкоджені. Найчастіше прояви спостерігаються під час кашлю, чхання, сміху, підняття тяжких речей або активних рухів на кшталт бігу чи стрибків.

Цей тип нетримання вважається найпоширенішим: за статистикою, близько третини жінок принаймні раз у житті відчували симптоми стресового нетримання. У чоловіків воно також трапляється, проте рідше, зазвичай унаслідок операційних втручань на простаті або після інших процедур, що можуть впливати на м’язи таза та сечову систему. Загалом відзначають, що проблема може виникати в будь-якому віці та істотно обмежувати фізичну активність і соціальні контакти людини.

Поширеність і статеві відмінності

Статистика підтверджує, що саме жінки зустрічаються зі стресовим нетриманням сечі найчастіше. Тут відіграють роль кілька факторів: вагітність, природні пологи, зміни гормонального фону під час менопаузи, операції на органах репродуктивної системи. Зокрема, вагітність і пологи іноді призводять до розтягнення чи пошкодження м’язів і зв’язок тазового дна, через що знижується здатність утримувати сечу під час напруження.

У чоловіків проблема часто виникає після хірургічних втручань, пов’язаних із захворюваннями простати. Наприклад, операції з видалення пухлини передміхурової залози чи втручання при доброякісній гіперплазії простати інколи зачіпають нерви та м’язи, відповідальні за контроль сечовипускання. Вікова категорія теж може впливати на ризик розвитку нетримання: після 65 років приблизно половина жінок та помітний відсоток чоловіків мають ті чи інші прояви. Проте слід розуміти, що сам по собі похилий вік не є «автоматичною» причиною нетримання, адже воно радше відображає слабкість м’язів чи патологічні зміни в структурі тазу.

Інші типи нетримання сечі

У медичній практиці виділяють кілька ключових видів нетримання, причому одна людина може мати одночасно два або навіть більше типів. Правильна діагностика дуже важлива для ефективного лікування та відновлення контролю над сечовим міхуром.

Ургентне нетримання

Цей тип пов’язаний із надмірною активністю сечового міхура (також відомою як «гіперактивний сечовий міхур»). У таких випадках людина відчуває різкий позив до сечовипускання, іноді настільки сильний, що не встигає дійти до вбиральні. Об’єм виділеної сечі тут може бути значнішим, ніж при стресовому типі, бо сечовий міхур скорочується раптово та інтенсивно.

Змішане нетримання

Якщо людина одночасно стикається і зі стресовим витіканням, і з нападами гіперактивного сечового міхура, діагностується змішане нетримання. Статистика показує, що понад половина пацієнтів зі стресовим типом відчувають ще й імперативні епізоди. Це значно ускладнює життя, оскільки симптоми виникають як при фізичних навантаженнях, так і при раптових позивах.

Нетримання через переповнення

В основі цього типу лежить нездатність сечового міхура повністю звільнитися від сечі. Надлишок рідини у міхурі призводить до «підтікання», бо в певний момент тиск стає занадто високим. Нетримання через переповнення часто спостерігається в осіб із хронічними урологічними захворюваннями або неврологічними розладами, коли ослаблені чи пошкоджені нервові зв’язки, що контролюють сечовиділення.

Причини стресового нетримання

Стресове нетримання з’являється, коли тиск на сечовий міхур і уретру перевищує здатність м’язів утримувати сечу. Здорова людина може без зусиль контролювати виділення, бо в неї міцні й еластичні м’язи тазового дна, які злагоджено працюють із м’язами сфінктера. Коли в цій системі з’являються слабкі місця чи ушкодження, мимовільне підтікання стає неминучим. До основних чинників, що сприяють цьому процесу, належать:

• Вагітність і пологи. Особливо, якщо жінка мала вагінальні пологи та великі розриви або якщо народжувала кілька разів підряд.
• Гормональні зміни (у період менопаузи). Зменшення рівня естрогену впливає на стан слизової оболонки уретри та тонус тазових структур.
• Надмірна вага. Зайві кілограми збільшують тиск у черевній порожнині та виснажують м’язи таза.
• Хронічний кашель. Постійні епізоди кашлю створюють додаткове навантаження на міхур.
• Пошкодження нервів таза чи поперекового відділу спини. Такі ураження можуть знизити координацію між центральною нервовою системою й м’язами, які відповідальні за контроль сечі.
• Операції в ділянці малого таза (наприклад, гістеректомія у жінок або хірургічні втручання на простаті у чоловіків). Подібні процедури іноді зачіпають структури, що регулюють сечовипускання.
• Цукровий діабет. Порушення обміну речовин за цієї хвороби може послаблювати нервові сигнали й роботу м’язів, зокрема й тазових.

Симптоми та ступені прояву

Найтиповішим симптомом стресового нетримання є мимовільне витікання сечі в момент фізичного напруження. Це може статися, коли на сечовий міхур діє тиск, зокрема під час:

• кашлю або чхання
• сміху чи крику
• підняття важких речей
• фізичних вправ, бігу або стрибків
• різкого вставання чи нахилу
• інтимної близькості.

У легких випадках мова йде лише про кілька крапель сечі, які можуть залишати сліди на білизні, але не викликають значного дискомфорту. У тяжчих ситуаціях витікає більше — до кількох ложок або більше, що вже помітно зовні та потребує негайної зміни одягу. Частота та обсяг витікання можуть змінюватися залежно від стану м’язів тазового дна, супутніх захворювань і рівня фізичної активності.

За ступенем проявів стресове нетримання умовно поділяють на три рівні:

• Легкий ступінь: витікання виникає лише під час інтенсивного фізичного навантаження (наприклад, біг або заняття спортом)
• Середній ступінь: мимовільне виділення сечі спостерігається при меншому навантаженні, наприклад, при підйомі предметів, ходьбі по сходах або зміні положення тіла
• Тяжкий ступінь: витікання сечі відбувається навіть без вираженого фізичного зусилля або під час спокійної активності, зокрема при ходьбі чи стоянні.

У будь-якому випадку, навіть легка форма нетримання може негативно впливати на впевненість у собі, змушувати уникати соціальних ситуацій і знижувати якість життя, якщо залишити проблему без уваги.

Діагностика стресового нетримання

Для уточнення діагнозу фахівець розпочинає з докладної бесіди і вивчення історії хвороби. Жінкам зазвичай проводять гінекологічний огляд, щоб перевірити стан органів малого таза. Пацієнтів можуть просити вести «щоденник сечовипускань», де фіксують кількість відвідин туалету, обсяг випитої рідини й моменти нетримання. Така інформація допомагає виявити закономірності та визначити тип нетримання.

Серед інструментальних методів обстеження застосовують:

• Тест із прокладкою. Пацієнт носить спеціальну урологічну прокладку, яку зважують до та після використання, щоб визначити обсяг витікання.
• Аналіз сечі. Дає змогу виключити інфекцію сечових шляхів чи виявити кров у сечі.
• УЗД сечового міхура. Дає уявлення про залишкову кількість сечі після сечовипускання.
• Пельвічне та абдомінальне УЗД. Дозволяє оцінити стан нирок, сечоводів та інших органів черевної порожнини.
• Цистоскопія. Огляд внутрішньої поверхні сечового міхура та уретри спеціальним оптичним приладом.
• Уродинамічні дослідження. Комплекс тестів для визначення особливостей наповнення й спорожнення міхура, а також роботи сфінктерів.

Консервативне лікування

Консервативне лікування стресового нетримання сечі — це перший і часто найефективніший крок у боротьбі з цим розладом, особливо на ранніх стадіях. На відміну від медикаментозних чи хірургічних підходів, воно передбачає використання немедикаментозних методів, які спрямовані на зміцнення м’язів, покращення координації органів тазу, нормалізацію способу життя та зменшення впливу провокуючих факторів. Такий підхід особливо підходить людям, які прагнуть уникнути побічних ефектів ліків або не готові до хірургічного втручання. Основними напрямами консервативного лікування є вправи для м’язів тазового дна, корекція способу життя, робота з фізіотерапевтом, а також контроль супутніх станів, що можуть впливати на функцію сечового міхура.

Вправи Кегеля

Одним із ключових інструментів немедикаментозного лікування є вправи Кегеля, які спрямовані на тренування м’язів тазового дна. Ці м’язи підтримують сечовий міхур, уретру, а також внутрішні органи, тому їхній тонус має вирішальне значення для здатності утримувати сечу. Вправи полягають у ритмічному скороченні і розслабленні м’язів, які активуються, коли потрібно зупинити потік сечі. Під час тренувань важливо не залучати м’язи преса, сідниць чи стегон, щоб не перевантажувати інші зони. Оптимально виконувати вправи щодня, по кілька підходів на день, і вже через 4–6 тижнів більшість людей помічають перші покращення.

Для досягнення правильного результату деяким пацієнтам рекомендують пройти інструктаж або серію занять із фізіотерапевтом. Фахівець допомагає знайти правильні м’язи, оцінити техніку виконання вправ і, за потреби, використовує біологічний зворотний зв’язок — спеціальну методику, яка в режимі реального часу дозволяє бачити, чи правильно скорочуються цільові м’язи.

Інші немедикаментозні методи

Окрім вправ для м’язів тазового дна, у консервативному лікуванні стресового нетримання широко застосовують зміну способу життя та формування корисних звичок. Це допомагає зменшити навантаження на сечовий міхур і сприятливо впливає на загальний стан здоров’я. Впровадження простих, але послідовних дій у повсякденне життя може значно покращити контроль над сечовипусканням і зменшити кількість епізодів витікання сечі.

До таких методів належать:

• Збалансований раціон і достатнє вживання рідини. Раціон, багатий на клітковину, зменшує ризик закрепів, які збільшують тиск у черевній порожнині. Водночас важливо уникати зневоднення, оскільки концентрована сеча може подразнювати міхур.
• Відмова від куріння. Хронічний кашель, який часто супроводжує куріння, створює постійний тиск на сечовий міхур і послаблює м’язи тазу.
• Контроль і корекція ваги. Зайва вага збільшує внутрішньочеревний тиск і навантаження на тазові структури. Навіть помірне зниження ваги може суттєво зменшити симптоми нетримання.
• Регулярне відвідування туалету. Використання методу «таймованого сечовипускання» або сечового щоденника дозволяє уникати переповнення міхура й формує звичку спорожняти його вчасно, ще до появи надмірного тиску.
• Управління супутніми захворюваннями. Наприклад, контроль рівня глюкози при діабеті або лікування хронічних респіраторних хвороб дозволяє знизити ймовірність посилення нетримання через зовнішні чинники.

Консервативні методи лікування є безпечними, доступними й добре підходять для довготривалого застосування. Вони особливо ефективні при легкому та середньому ступені нетримання, а також можуть бути корисними як підготовчий етап перед хірургічним втручанням або в комбінації з іншими підходами.

Спеціалізоване лікування

Коли консервативні методи не дають достатнього ефекту або випадки стресового нетримання сечі мають середній чи тяжкий ступінь, розглядають спеціалізоване лікування. Такий підхід передбачає використання медичних засобів або хірургічних втручань для відновлення контролю над сечовипусканням. Вибір методу залежить від ступеня порушення, індивідуальних особливостей організму, віку, статі та наявних супутніх захворювань. Жінки та чоловіки мають різні анатомічні особливості, тому підходи до лікування для кожної групи пацієнтів мають свої специфічні рішення.

Методи для жінок

У жінок спеціалізоване лікування часто зосереджене на відновленні анатомічної підтримки органів таза та поліпшенні функції уретри. Якщо вправи та зміна способу життя не приносять полегшення, можуть бути рекомендовані такі методи:

• Естрогенні засоби. Креми, гелі або вагінальні кільця, що містять естроген, сприяють зміцненню слизової оболонки уретри, покращують кровообіг і підвищують еластичність тканин, особливо у жінок у постменопаузальному періоді.
• Песарії. Спеціальні вагінальні пристрої, які механічно підтримують сечовий міхур і допомагають зменшити тиск на уретру. Вони особливо корисні при одночасному опущенні матки або стінок піхви.
• Ін’єкції в уретру. Введення наповнювачів у тканини навколо уретри тимчасово підсилює її закривальний механізм, зменшуючи частоту витікань. Цей ефект зазвичай є короткочасним, але може бути корисним для пацієнток, які не готові до операції.
• Хірургічні слінги. Один із найефективніших методів, який передбачає розміщення стрічки під уретрою. Вона створює фізичну підтримку, активується під час підвищення тиску в животі й утримує уретру в закритому стані. Слінг може бути зроблений із власних тканин пацієнтки, донорського матеріалу або синтетичної сітки.

Методи для чоловіків

У чоловіків основною причиною розвитку стресового нетримання часто є хірургічні втручання на передміхуровій залозі, зокрема при лікуванні раку простати. Через особливості анатомії чоловіча система утримання сечі залежить від роботи внутрішнього та зовнішнього сфінктерів, тому пошкодження хоча б одного з них може призвести до втрати контролю. У таких випадках застосовують спеціальні методи:

• Презервативні катетери. Зовні виглядають як презерватив, але мають вихідну трубку, що веде до сечоприймача. Такий катетер не усуває проблему, але дозволяє комфортно збирати сечу й уникати намокання одягу. Це тимчасове або допоміжне рішення.
• Чоловічі слінги. Мають схожий принцип дії, як і в жінок, — створюють підтримку уретрі, зменшуючи ймовірність її відкриття при підвищенні тиску. Це ефективно для чоловіків із помірним ступенем нетримання.
• Штучний сфінктер. Це хірургічно встановлений пристрій, який повністю замінює функцію пошкодженого сфінктера. Він складається з манжети, що обгортає уретру, резервуара й помпи. Пацієнт натискає на помпу (вона розміщена в мошонці), щоб короткочасно відкрити уретру для сечовипускання. Цей метод є найбільш ефективним при тяжкому ступені нетримання.

Спеціалізовані методи лікування потребують професійного підходу й ретельної підготовки. Вони показують високу ефективність, особливо у пацієнтів із тривалим або тяжким перебігом нетримання, коли інші методи не дають бажаного результату.

Ускладнення

Стресове нетримання, якщо його не лікувати, може призвести не лише до фізичного дискомфорту, а й до низки емоційних і соціальних проблем. У людини можуть з’явитися почуття сорому, страх відвідувати громадські заходи, боязнь, що інші відчують запах чи помітять мокрий одяг. Через це дехто відмовляється від активного способу життя, уникає фізичних вправ і соціальних подій.

До фізичних ускладнень відносять:

• постійне подразнення шкіри в ділянці промежини й стегон
• висипи, виразки чи запальні процеси, пов’язані зі шкідливим впливом сечі на шкіру
• підвищений ризик урологічних інфекцій через неповноцінне гігієнічне обслуговування
• прогресуюче погіршення стану, якщо не вживати заходів (особливо при збільшенні ваги, відсутності лікування хронічних хвороб чи збереженні шкідливих звичок).

Профілактика

Хоча повністю запобігти стресовому нетриманню в деяких ситуаціях складно, існують кроки, що знижують ризик:

• Регулярна гімнастика для тазового дна. Вправи Кегеля допомагають зберегти тонус м’язів, а робити їх доцільно ще до появи перших симптомів.
• Контроль ваги. Стабільна нормальна маса тіла зменшує навантаження на органи таза.
• Відмова від тютюну. Куріння шкодить не лише легеням, а й збільшує ризик хронічного кашлю, який посилює проблему.
• Запобігання закрепам. Раціон, багатий на клітковину, і достатнє вживання води сприяють здоровому травленню та запобігають надмірному тиску на міхур.
• Своєчасне лікування хронічних захворювань. Це стосується зокрема діабету та гіпертонії, які можуть погіршувати ситуацію.

Що означає піниста сеча

Гіперактивний сечовий міхур: причини, симптоми, терапія

Що запах вашої сечі може сказати про ваше здоров’я?