Нетримання сечі може виникнути в будь-якому віці й нерідко стає причиною психологічного дискомфорту. Завдяки сучасним методам діагностики та лікування, цю проблему можна ефективно контролювати.

Нетримання сечі — це не вирок, а поширений стан, з яким стикається чимало людей упродовж життя. Незалежно від віку чи статі, сучасна медицина пропонує дієві способи діагностики та терапії. Головне — розуміти, що проблему можливо контролювати, а також усвідомлювати, чому саме виникає нетримання і які кроки необхідні для покращення якості життя.

Урологічна система: як вона працює та чому виникає нетримання

Сечовидільна система людини — це складна мережа органів, яка спільно виконує кілька важливих функцій: фільтрацію крові, виведення відходів із організму у вигляді сечі, її накопичення в сечовому міхурі та подальше виведення через уретру. У нормі сечовиділення відбувається в моменти, коли ви відчуваєте позив піти до туалету, маєте достатньо часу туди дістатися та повністю контролюєте цей процес.

Нетримання сечі починається, коли певні ланки цієї системи порушуються. Організм може виробляти сечу надто інтенсивно, або ж м’язи тазового дна та сфінктери, які утримують рідину, не працюють належним чином. Причини бувають різноманітні: починаючи від тимчасових інфекцій і закінчуючи хронічними розладами. Суть в тому, що коли хоча б один елемент системи дає збій, людина може виявити неприємні епізоди підтікання або раптові неконтрольовані позиви.

Основні типи нетримання сечі та їхні тригери

Нетримання сечі може проявлятися по-різному залежно від причини, характеру прояву та чинників, які його провокують. Визначення типу нетримання є важливим для правильного підбору лікування та заходів контролю.

Ургентне нетримання

Цей тип нетримання пов’язаний із раптовим та інтенсивним позивом до сечовипускання. Часто людина просто не встигає дістатися до туалету вчасно. Основна причина цього типу – гіперактивний сечовий міхур. При ньому м’язи міхура скорочуються надто сильно і передчасно, ще до того, як він наповниться повністю. Це може бути наслідком порушеної координації між нервовою системою та м’язами сечового міхура.

Читайте:

Ургентне (імперативне) нетримання сечі

Ургентне (імперативне) нетримання сечі часто сприймається як незручна проблема, яку люди воліють замовчуват...

Стресове нетримання

Нетримання цього типу виникає під час фізичного навантаження, яке збільшує тиск усередині черевної порожнини. Це може статися при кашлі, чханні, сміху, стрибках або піднятті важких предметів. Тиск змушує сечовий міхур скорочуватися, а ослаблені м’язи тазового дна чи сфінктер не можуть втримати сечу. Найчастіше цей тип нетримання виникає у жінок після пологів або через вікове зниження тонусу м’язів тазової області.

Читайте:

Стресове нетримання сечі: причини, симптоми, лікування

Стресове нетримання сечі — це розповсюджена, але водночас досить складна проблема, яка може виникати з різни...

Нетримання через переповнений міхур

Такий тип нетримання пов’язаний із порушенням процесу повного спорожнення сечового міхура. Якщо міхур не може звільнитися повністю, у ньому залишається сеча, яка згодом підтікає. Це часто відбувається через обструкції (закупорки), наприклад, при збільшеній передміхуровій залозі у чоловіків, або через порушення нервової регуляції після інсульту чи при цукровому діабеті. Людина може відчувати слабкий струмінь сечі, часте сечовипускання невеликими порціями та дискомфорт через переповненість міхура.

Змішане нетримання

У деяких людей зустрічається поєднання кількох типів нетримання одночасно. Найчастіше це комбінація ургентного та стресового нетримання, коли позиви до сечовипускання можуть бути неконтрольованими, а фізичне навантаження також провокує підтікання. У таких випадках важливо звертати увагу на ситуації, за яких з’являються симптоми, щоб лікар міг визначити головну причину та скласти найбільш ефективний план лікування.

Симптоми та ознаки нетримання сечі

Найголовніший симптом, на який варто звернути увагу, — це неконтрольоване підтікання. Воно може бути і невеликим, у вигляді кількох крапель під час кашлю чи сміху, і досить відчутним, коли складно втримати навіть значні об’єми сечі. У кожної людини характер прояву нетримання різниться, та існує кілька загальних ознак, які підказують, що час звернутися до лікаря:

• Потрібність відвідати туалет більш як вісім разів на день.
• Відчуття сильного позиву до сечовипускання, але при цьому виділяється невелика кількість сечі.
• Пробудження вночі двічі чи більше задля сечовипускання (ніктурія).
• Підтікання під час різких рухів або фізичних навантажень.
• Постійне відчуття, що в міхурі залишилася сеча, яка не вийшла повністю.

Причини: короткострокові та хронічні

Нетримання може мати найрізноманітніше походження. Одні люди стикаються з проблемою лише на певний період, після чого, усунувши первинну причину, повертаються до нормального контролю. Інші живуть із ним роками, оскільки мають хронічні порушення.

Короткострокові причини

• Інфекції сечовивідних шляхів. Коли в організмі є запальний процес, слизова подразнена, позиви виникають частіше, а тривале утримання сечі стає складнішим.
• Вагітність і нещодавній період після пологів. Під час виношування дитини матка тисне на сечовий міхур, а пологи можуть послабити м’язи тазового дна.
• Прийом певних медикаментів. Деякі антидепресанти чи сечогінні препарати збільшують вироблення сечі або впливають на скорочення м’язів, що може провокувати нетримання.
• Надмірне вживання кави та алкоголю. Ці напої здатні подразнювати сечовий міхур і збільшувати частоту позивів.
• Закрепи. Коли в кишечнику накопичуються калові маси, це може тиснути на сечовий міхур і порушувати його роботу.

Хронічні причини

• Гіперактивний сечовий міхур: надмірні скорочення м’язів міхура без контролю з боку нервової системи.
• Інсульт: порушення кровообігу головного мозку впливає на нервові сигнали, які керують роботою м’язів, у тому числі тих, що відповідають за сечовипускання.
• Цукровий діабет: збільшена кількість сечі та можливі ураження нервів (діабетична нейропатія) ускладнюють контроль над сечовим міхурем.
• Менопауза: у жінок відбуваються гормональні зміни, зокрема зниження рівня естрогену, що впливає на еластичність тканин і тонус м’язів у тазовій області.
• Розсіяний склероз і хвороба Паркінсона: неврологічні стани, що порушують передавання імпульсів до м’язів сечового міхура та сфінктерів.
• Збільшена передміхурова залоза у чоловіків. Через це звужується сечовий канал, і міхур не встигає повністю спорожнятися.
• Операції на простаті. Хірургічне втручання може тимчасово чи постійно вплинути на роботу сфінктера та навколишніх м’язів.

Нетримання сечі у різні періоди життя

Упродовж життя ми всі проходимо певні фізіологічні етапи, і нетримання може виникати чи загострюватися в окремі моменти.

Вагітність

Через зростання плода матка тисне на сечовий міхур, що збільшує кількість позивів до відвідування туалету. Зі збільшенням строку вагітності частина жінок помічає також труднощі з повним утриманням сечі при кашлі, чханні або раптових рухах. Після пологів більшість симптомів часто зменшуються, але за умови значного ослаблення тазового дна нетримання може залишитися певний час.

Післяпологовий період

Пологи можуть призвести до розтягнення чи мікропошкоджень м’язів тазового дна. Унаслідок цього нетримання зберігається або навіть посилюється в перші тижні чи місяці після народження дитини. Часто допомагають спеціальні вправи для зміцнення м’язів і належне відновлення.

Старший вік

З віком зменшується пружність тканин, можуть розвиватися різні хронічні стани, які позначаються на роботі сечовидільної системи. У жінок зі зниженням рівня естрогену в період менопаузи тканини стають менш еластичними, а в чоловіків починає збільшуватися простата. Приблизно після 50-річного віку ризик зіткнутися з нетриманням сечі підвищується в обох статей, хоча жіноче населення, як правило, частіше має цю проблему через особливості організму та вплив вагітностей і пологів.

Діагностика та обстеження

Для ефективного лікування передусім потрібно з’ясувати тип нетримання й виявити першопричини. Лікар або інший медичний фахівець розпочне зі збору анамнезу, де запитає про:

• Частоту сечовипускань за добу
• Частоту підтікань і обставини, за яких вони стаються
• Об’єм виділеної сечі, якщо це можливо оцінити
• Медичні препарати, які пацієнт приймає чи приймав раніше
• Можливі вагітності, пологи, операції

Після детальної бесіди можуть призначити додаткові дослідження:

• Аналіз сечі, щоб виявити сліди інфекцій, крові чи інших ознак запалення.
• УЗД (ультразвукове дослідження) сечового міхура, яке покаже його форму, об’єм залишкової сечі, можливі структурні зміни.
• Стрес-тест: лікар може попросити покашляти або пострибати, щоб перевірити, чи з’являється підтікання.
• Уродинамічні тести, які оцінюють тиск у сечовому міхурі, швидкість потоку сечі, а також те, як м’язи взаємодіють під час сечовипускання.
• Цистоскопія — дослідження внутрішньої будови сечового міхура за допомогою тонкої трубки з камерою. Вона застосовується рідше, коли потрібно виключити інші ускладнення або знайти додаткові патології.
• Тест із використанням спеціальних прокладок (pad test): пацієнт носить урологічну прокладку, а потім лікар визначає, скільки сечі там залишилося за певний час.

Корисно також вести так званий щоденник сечовипускань, де відмічати точну кількість походів до туалету, приблизний об’єм сечі та епізоди підтікання з описом дій, у яких це трапляється. Так можна виявити патерни та тригери, що вказуватимуть на конкретний тип нетримання.

Методи лікування та контролю нетримання сечі

Після встановлення діагнозу лікар допоможе обрати оптимальний план лікування. Сучасна медицина пропонує декілька ефективних підходів, які можна поєднувати, щоб досягти найкращих результатів. Залежно від типу нетримання й особливостей організму пацієнта можливі такі опції:

Зміни способу життя

Цей підхід може бути першим кроком для багатьох людей. Іноді саме незначні корекції в розпорядку дня дають помітне полегшення.

• Обмеження вживання напоїв, що подразнюють сечовий міхур (кава, алкоголь).
• Вживання достатньої, але не надмірної кількості води.
• Регулярні вправи Кегеля: допомагають зміцнити м’язи тазового дна, які підтримують сечовий міхур і внутрішні органи.
• «Таймерне» сечовипускання: відвідування туалету за певним графіком, навіть якщо немає сильного позиву. Це тренує міхур, регулюючи інтервали між сечовипусканнями.
• Відмова від значного підняття тягарів, яке дає додаткове навантаження на тазову ділянку.
• Контроль маси тіла: зниження зайвих кілограмів, зокрема в ділянці живота, сприяє зменшенню тиску на сечовий міхур.

Медикаментозна терапія

Зазвичай лікарі розглядають медикаменти у випадках ургентного нетримання або при гіперактивному сечовому міхурі. Існують препарати, які блокують надмірну активність м’язів (антихолінергічні, наприклад, оксибутинін, толтеродин), або розслаблюють їх, даючи змогу міхуру наповнюватися належним чином (бета-3-агоністи, наприклад, мірабегрон).

Для жінок у період менопаузи іноді пропонують локальну естрогенову терапію (вагінальні креми чи свічки) для покращення стану тканин навколо уретри й сечового міхура.

Медикаменти призначаються лікарем на підставі загального стану здоров’я, протипоказань і можливих побічних ефектів. Починають зазвичай із найнижчих доз, поступово підбираючи оптимальну.

Хірургічні та інші процедури

У тяжких випадках або коли попередні методи не дають бажаного результату, розглядають інвазивніші втручання:

• Ін’єкції ботулотоксину (Ботокс) безпосередньо в стінку сечового міхура, щоб приглушити надмірну активність м’язів. Ефект поступово слабшає, тому ін’єкції треба повторювати.
• Встановлення «нейромодуляторів» — спеціальних пристроїв, які через слабкі електричні імпульси регулюють роботу нервів, що відповідають за скорочення міхура.
• Введення об’ємних наповнювачів (так званих «bulking agents») біля уретри, щоб збільшити її опір і зменшити підтікання.
• Слінг-процедури (у жінок): встановлення спеціальної синтетичної стрічки чи власної тканини пацієнтки під уретру для її кращої підтримки.
• Штучний сечовий сфінктер (часто рекомендований чоловікам після операцій на простаті): це імплант, що механічно стримує сечу, поки людина не вирішує відкрити сфінктер натисканням на спеціальну помпу.

Як жити з нетриманням сечі та зберігати якість життя

Навіть якщо нетримання має хронічний характер, це ще не означає, що потрібно відмовлятися від активного способу життя чи соціальної діяльності. Головне — навчитися пристосовуватися й користуватися доступними засобами для комфортної адаптації.

• Використання абсорбувальних вкладок або спеціальної урологічної білизни допоможе уникнути незручностей під час робочого дня або подорожі. У сучасних виробах передбачено високу поглинальну здатність і захист від запаху.
• Практика «подвійного сечовипускання», тобто спроба спорожнитися повторно через короткий проміжок часу, іноді допомагає тим, у кого виникає відчуття неповного звільнення міхура.
• Психологічна підтримка. Дехто переживає сором, тривогу чи депресію, тому розмова з психотерапевтом або участь у групах підтримки може значно покращити психоемоційний стан.
• Вправи на зміцнення загального тонусу м’язів, зокрема йоги або пілатесу, підвищують пружність усього тіла й позитивно впливають на стан тазового дна.

Профілактика

Частину випадків нетримання можна запобігти, особливо якщо йдеться про стресові й ургентні типи, спричинені ослабленням м’язів чи роздратуванням сечового міхура. Рекомендації щодо профілактики доволі прості:

• Підтримувати здорову вагу. Зайва маса тіла збільшує тиск на тазову ділянку.
• Уникати надмірного вживання продуктів, що подразнюють сечовий міхур (кофеїн, алкоголь, надто гострі спеції).
• Регулярно виконувати вправи Кегеля, щоб тримати м’язи тазового дна в тонусі. Найкраще починати ще до виникнення будь-яких ознак нетримання.
• Своєчасно лікувати інфекції сечовидільних шляхів і не зволікати з візитом до лікаря при перших же незвичних симптомах.
• Для жінок: правильно відновлюватися після пологів, робити спеціальні вправи на зміцнення м’язів таза.

Інфекція сечової системи: все, що потрібно знати

Гіперактивний сечовий міхур: причини, симптоми, терапія

Ургентне (імперативне) нетримання сечі