Діабет — хронічне захворювання, що руйнує судини, нерви та внутрішні органи. Порушення вироблення інсуліну або чутливості до нього викликає серйозні ускладнення, які можна попередити за правильного контролю.

Діабет — це не лише про високий рівень цукру в крові. Це хвороба, яка поступово руйнує судини, нерви та внутрішні органи, перетворюючи незначні симптоми на серйозні ускладнення. Він входить до переліку провідних причин інфарктів, інсультів, ниркової недостатності та сліпоти. Особливість діабету в тому, що він може роками залишатися непоміченим: людина починає відчувати тривожні ознаки лише тоді, коли організм уже зазнав значної шкоди.

Всесвітня статистика свідчить про стрімке зростання кількості випадків діабету, що зумовлено сучасним способом життя, надлишком швидких вуглеводів у раціоні, ожирінням та відсутністю фізичної активності. Водночас, незважаючи на поширеність, багато людей мають низьку обізнаність про причини, симптоми та ризики цієї хвороби.

Важливо розуміти, що діабет — не вирок. Своєчасна діагностика та належне лікування дозволяють уповільнити прогресування хвороби, уникнути важких ускладнень і зберегти якість життя. 

Читайте:

Інсулін: життєво важливий гормон

Інсулін — життєво важливий гормон, який контролює надходження глюкози в клітини і дає змогу організму ефект...

Що таке цукровий діабет?

Діабет, або цукровий діабет (діабет мелітус), — це хронічне метаболічне захворювання, яке виникає внаслідок порушення регуляції рівня глюкози в крові. У нормі організм підтримує рівень цукру в досить вузькому діапазоні, забезпечуючи його потрапляння до клітин, де глюкоза використовується як паливо. Проте для проникнення глюкози всередину клітини необхідний гормон інсулін, що виробляється β-клітинами підшлункової залози. Коли цей механізм дає збій через нестачу інсуліну або його неефективну дію, глюкоза накопичується в крові, спричиняючи підвищений (а інколи й критично високий) рівень цукру, відомий як гіперглікемія.

Постійна гіперглікемія з часом ушкоджує кровоносні судини та нервові волокна в усьому тілі. Стан може призвести до серцево-судинних порушень, погіршення зору, підвищення ризику інсультів, ураження нирок, інфекцій шкіри та інших ускладнень. Відмінність між цукровим і нецукровим діабетом полягає в механізмах порушення: при нецукровому діабеті йдеться про дефіцит або неадекватну дію антидіуретичного гормону (вазопресину), що переважно зачіпає нирки і не пов’язане безпосередньо з рівнем глюкози.

Цукровий діабет, або діабет мелітус 

Слово "мелітус" походить від латинського терміна mellitus, що означає "солодкий як мед". Ця назва пов’язана з основною ознакою захворювання — підвищеним рівнем цукру в крові та сечі, через що сеча набуває солодкуватого смаку (цей факт був відомий ще в давнину, коли лікарі діагностували діабет, пробуючи сечу на смак).

Отже, "діабет мелітус" (Diabetes mellitus) дослівно перекладається як "солодкий прохід" або "цукровий прохід", що підкреслює основну ознаку хвороби — виведення надлишкового цукру через сечу.

Нецукровий діабет (Diabetes Insipidus)

Нецукровий діабет — це ендокринне захворювання, яке супроводжується порушенням водного балансу в організмі. Його причина — дефіцит або нечутливість до антидіуретичного гормону (вазопресину), який регулює виведення рідини нирками. Це захворювання не пов’язане з рівнем глюкози в крові та має зовсім інші механізми розвитку, ніж цукровий діабет. 

Попри спільну назву, це абсолютно різні захворювання. Вони мають однаковий корінь у назві через подібні симптоми: посилену спрагу (полідипсію) та часте сечовипускання (поліурію).

Типи цукрового діабету

Діабет не є однорідним розладом: його типи відрізняються походженням, механізмами прогресування і навіть підходами до лікування. У сучасній класифікації найчастіше виділяють діабет 1 і 2 типу, предіабет та гестаційний діабет як найпоширеніші форми. Проте існують також рідкісні чи специфічні типи, важливі для розуміння лікарями й пацієнтами.

Діабет 2 типу

Це найчастіша форма, на яку припадає левова частка зареєстрованих випадків захворювання. При ньому підшлункова залоза може виробляти певну кількість інсуліну, але тканини стають менш чутливими до цього гормону. Такий стан називають інсулінорезистентністю. Тоді, навіть за наявності інсуліну, клітини не отримують потрібного обсягу глюкози. Підшлункова залоза якийсь час намагається компенсувати резистентність підвищеним виробленням гормону, але згодом виснажується.

Переважно діабет 2 типу розвивається у дорослих людей із надмірною вагою, а також у тих, хто веде малорухливий спосіб життя. Проте в сучасних умовах, коли діти та підлітки дедалі більше часу проводять сидячи (через захоплення ґаджетами і брак активності), цей тип діабету все частіше реєструється в молодому віці.

Читайте:

Цукровий діабет 2 типу: причини, симптоми, лікування

Цукровий діабет 2 типу — хронічне захворювання, яке виникає через порушення вироблення або використання інс...

Предіабет

Предіабет — це проміжний стан між нормальним рівнем глюкози та діабетом 2 типу. Він означає, що аналізи показують підвищений, але ще не діабетичний показник цукру. Часто предіабет не викликає жодних яскраво виражених симптомів, проте його наявність свідчить про високий ризик переходу в повноцінний діабет 2 типу. Виявлення предіабету дає можливість вчасно втрутитися: змінити харчові звички, збільшити рівень фізичної активності, знизити вагу. В багатьох випадках такі заходи можуть або відстрочити розвиток діабету, або навіть запобігти йому.

Діабет 1 типу

Це аутоімунна хвороба, коли імунна система руйнує клітини підшлункової залози, що виробляють інсулін. У результаті організм майже повністю втрачає здатність продукувати гормон. Без ін’єкцій інсуліну чи застосування інсулінових помп людина не може існувати, оскільки глюкоза не потрапляє до клітин, а накопичується в крові.

Цей тип часто розвивається в дітей та підлітків, але може проявитися й у дорослої людини. Найхарактернішою рисою діабету 1 типу є стрімкість появи симптомів: сильна спрага, часте сечовипускання, втрата ваги за короткий проміжок часу. Інколи перші ознаки настільки несподівані, що пацієнти потрапляють до лікарні в критичному стані, з ознаками діабетичного кетоацидозу.

Гестаційний діабет

У деяких вагітних жінок розвивається особливий тип діабету, зумовлений посиленою інсулінорезистентністю під дією гормонів плаценти. Це явище називають гестаційним діабетом. Зазвичай він виявляється у другому або третьому триместрі вагітності й потребує ретельного контролю рівня глюкози, щоб уникнути ризиків для матері й дитини. Після пологів рівень цукру в більшості випадків повертається до норми, але жінки, які перенесли гестаційний діабет, мають підвищену імовірність розвитку діабету 2 типу в наступні роки.

Інші типи діабету

Окрім чотирьох основних форм, існують і специфічні, рідкісні типи діабету. Хоча вони трапляються не так часто, їх важливо враховувати у складних клінічних випадках.

• Діабет 3c типу. Цей різновид виникає, коли підшлункова залоза пошкоджується через хвороби (наприклад, панкреатит, кістозний фіброз, пухлини) або оперативне втручання (наприклад, часткове чи повне видалення залози). Орган перестає синтезувати достатню кількість інсуліну.
• Прихований аутоімунний діабет дорослих (LADA). Цей тип часто називають проміжним між 1 і 2 типом, адже його патогенез схожий із діабетом 1 типу (аутоімунне ураження β-клітин), але клінічно він розвивається повільніше та діагностується переважно в людей старших за 30 років.
• Моногенний діабет (MODY). Причина полягає в поодиноких генетичних мутаціях, які порушують вироблення чи функцію інсуліну. Найчастіше виявляється у молоді й може мати вкрай різноманітні клінічні картини, залежно від конкретної генетичної зміни.
• Неонатальний діабет. Ця рідкісна форма проявляється вже в перші шість місяців життя дитини. Близько половини випадків переходять у тимчасову ремісію й можуть повернутися пізніше, тоді як решта стають хронічними від народження.
• Лабільний (крихкий) діабет. Надзвичайно нестабільна форма, здебільшого належить до 1 типу. Відрізняється значними коливаннями рівня цукру протягом доби, що ускладнює контроль і часто призводить до госпіталізацій. Для таких пацієнтів розглядають можливість трансплантації підшлункової залози.

Поширеність діабету

Діабет належить до захворювань, що швидко поширюються в усьому світі. Близько 537 мільйонів дорослих людей планети мають діабет; прогнози ж свідчать, що ця кількість може зрости до 643 мільйонів до 2030 року і до 783 мільйонів до 2045 року. Таке стрімке збільшення кількості хворих зумовлене комбінацією факторів: змінами у способі життя, малорухливістю, змінами в харчових звичках, а також збільшенням середньої тривалості життя населення.

Ожиріння та надмірна вага, які широко поширені в різних країнах, значно підвищують ризик розвитку діабету 2 типу. Крім того, у суспільстві часто не вистачає знань про те, як контролювати рівень глюкози та знижувати фактори ризику. У багатьох людей діабет може залишатися недіагностованим протягом років, поки не з’являються ускладнення або не виявляють відхилення під час випадкових медичних оглядів.

Окрім впливу на здоров’я кожної конкретної людини, діабет є серйозним економічним викликом: лікування і профілактика ускладнень потребують ресурсів, а втрата працездатності через ускладнення може стати додатковим навантаженням на соціальну сферу. Усвідомлення масштабів поширення діабету спонукає державні структури та організації охорони здоров’я розробляти програми скринінгу, просвітницьких кампаній та запроваджувати ефективніші підходи до управління хворобою.

Симптоми діабету

Класичні симптоми діабету зумовлені тривало високим рівнем цукру в крові. Найхарактерніші ознаки, на які варто звернути увагу:

• Сильна спрага (полідипсія). Організм намагається вивести надлишок глюкози через сечу, що веде до зневоднення.
• Часте сечовипускання (поліурія і полакіурія). Нирки активно працюють, щоб позбавитися від надлишкової кількості глюкози, виводячи її разом із сечею. Поліурія проявляється збільшенням об’єму сечі, а полакиурія — частими позивами з невеликою кількістю сечі.
• Постійне відчуття голоду (поліфагія). Клітини не отримують енергію, тому організм сигналізує про потребу в їжі, навіть при надмірному рівні глюкози у крові.
• Постійна втома. Клітини не отримують достатньо енергії, бо глюкоза «застрягає» у крові.
• Затуманеність зору. Підвищений рівень цукру може призвести до зміни рефракції кришталика.
• Втрата ваги. Характерна насамперед для 1 типу, коли без інсуліну клітини починають спалювати жир і білки як альтернативне джерело енергії.
• Поколювання або оніміння в кінцівках (діабетична нейропатія). Високий рівень глюкози ушкоджує нервові волокна.
• Часті інфекції. Ослаблення імунної системи на тлі високого рівня цукру підвищує ризик грибкових уражень, зокрема вагінального кандидозу, а також бактеріальних запалень.
• Повільне загоєння ран. Порушення мікроциркуляції гальмує відновні процеси у тканинах.

У разі 1 типу симптоматика проявляється швидше — інколи протягом кількох тижнів. А при 2 типі ознаки можуть наростати поступово, тому люди іноді роками не підозрюють про хворобу. Гестаційний діабет часто буває безсимптомним, і жінка дізнається про нього під час планового аналізу крові на рівень глюкози. Тому регулярні медичні обстеження є вирішальними для раннього виявлення й успішного лікування.

Причини та чинники ризику

Попри різницю у механізмах, усі типи діабету об’єднує одна спільна риса: гіперглікемія, спричинена тим, що глюкоза не надходить належним чином до клітин. Проте конкретні причини дуже залежать від типу хвороби, а також від індивідуальних особливостей людини. Нижче окреслено ключові патогенетичні ланки, на які звертають увагу фахівці.

Інсулінорезистентність

Цей стан є одним із найпоширеніших механізмів, що призводить до діабету 2 типу. Клітини печінки, м’язової та жирової тканин втрачають чутливість до дії інсуліну. Як наслідок, підшлункова залоза реагує збільшенням вироблення гормону, намагаючись «пробити стіну» резистентності. Однак вона не може довго підтримувати такий темп: із часом ресурс β-клітин знижується, і вони починають виділяти дедалі менше інсуліну. Додатковими провокуючими факторами вважають:

• Ожиріння або надмірну масу тіла.
• Малорухливий спосіб життя.
• Зловживання продуктами з великою кількістю простих вуглеводів.
• Тривалі стреси й порушення сну, що негативно впливають на гормональний баланс.

Аутоімунні процеси

При діабеті 1 типу та LADA імунна система помилково розпізнає β-клітини підшлункової залози як «ворогів» і атакує їх, руйнуючи. Вважається, що тригерами для такої реакції можуть бути певні віруси (наприклад, деякі ентеровіруси), а також генетична схильність. Організм починає виробляти антитіла, які поступово знищують інсулін-продукуючі клітини, і в підсумку виникає абсолютний дефіцит гормону.

Гормональні зрушення

У вагітних жінок плацента виробляє низку гормонів, які збільшують інсулінорезистентність. Якщо підшлункова залоза не встигає синтезувати більше інсуліну у відповідь, рівень цукру в крові піднімається, що призводить до гестаційного діабету. Аналогічним чином певні гормональні розлади (синдром Кушинга, акромегалія) можуть стати причиною розвитку діабету 2 типу через збільшену резистентність до інсуліну або порушення його секреції.

Пошкодження підшлункової залози

Будь-який патологічний процес, який впливає на тканину підшлункової залози (наприклад, панкреатит, пухлини, травми чи хірургічне видалення частини органа), може призвести до зниження або повного припинення вироблення інсуліну. Таким чином розвивається діабет 3c типу, коли первинною проблемою є не автоімунне руйнування, а механічне чи запальне ураження органа.

Генетичні мутації

Утворення інсуліну та регуляція рівня цукру в крові — складні процеси, в яких задіяні десятки генів і сигнальних шляхів. Зміни навіть в одному гені можуть призвести до того, що механізм вироблення гормону порушується (приклад — моногенний діабет). Деякі мутації передаються у спадок, тому наявність у родичів діабету може підвищувати ймовірність виникнення хвороби.

Ускладнення діабету

Без належного контролю діабет може призвести до серйозних наслідків, які поділяють на гострі та хронічні. Гострі ускладнення розвиваються швидко та становлять безпосередню загрозу життю, тоді як хронічні формуються протягом тривалого періоду. Своєчасне виявлення та грамотне лікування допомагає уникнути багатьох з цих проблем.

Гострі ускладнення

• Діабетичний кетоацидоз (ДКА). Зазвичай пов’язаний із діабетом 1 типу або недіагностованими випадками 1 типу, коли в організмі критично бракує інсуліну. Тіло починає використовувати жири як джерело енергії, утворюючи кетонові тіла, що змінюють кислотно-лужний баланс крові. Ознаки ДКА: сильна спрага, запах ацетону з рота, глибоке дихання, нудота. Стан вимагає невідкладної медичної допомоги.
• Гіперосмолярний гіперглікемічний стан (ГГС). Частіше в осіб із тривало неконтрольованим рівнем глюкози при 2 типі. Цукор у крові може підійматися до екстремальних значень. Організм зневоднюється, виникає ризик порушення свідомості та навіть коми.
• Тяжка гіпоглікемія. Зворотний бік медалі — надто низький рівень цукру. Найчастіше трапляється в тих, хто отримує інсулін або приймає інші цукрознижувальні препарати. Якщо ввести забагато інсуліну або пропустити їжу після ін’єкції, цукор може впасти настільки, що призведе до запаморочення, судом і втрати свідомості. Таким випадкам запобігають, навчаючи пацієнтів правильної тактики дозування та дотримання режиму харчування.

Хронічні ускладнення

Тривала гіперглікемія пошкоджує малі та великі кровоносні судини, провокуючи цілу низку проблем:

• Серцево-судинні захворювання. Діабет підвищує ризик атеросклерозу, ішемічної хвороби серця, інфарктів і інсультів.
• Діабетична нейропатія. Ураження нервових волокон може виявлятися болем, поколюванням, втратою чутливості в кінцівках.
• Нефропатія. Нирки поступово втрачають здатність фільтрувати кров, що може призвести до хронічної ниркової недостатності, діалізу або трансплантації.
• Діабетична ретинопатія. Пошкодження судин сітківки є однією з головних причин сліпоти серед людей із тривалим діабетом.
• Діабетична стопа. Через поєднання нейропатії та погіршення кровообігу на стопах виникають хронічні рани, що можуть інфікуватися і призвести до ампутації.
• Проблеми зі слухом. Пошкодження судин і нервів у внутрішньому вусі може спричинити поступове зниження слуху або його втрату.
• Проблеми з шкірою. Висока глюкоза сприяє частішим бактеріальним і грибковим інфекціям, а також ускладнює загоєння ушкоджень.
• Сексуальна дисфункція. У чоловіків це може бути еректильна дисфункція, у жінок — зниження лібідо і вагінальна сухість.
• Ураження ясен. Підвищений ризик розвитку гінгівіту та пародонтиту.

Крім фізичних проявів, довготривале життя з діабетом може впливати й на психоемоційний стан. У пацієнтів нерідко зростає тривожність, виникає стрес чи депресія, пов’язані з потребою постійного контролю рівня глюкози та стеженням за харчуванням.

Діагностика діабету

Щоб поставити діагноз «цукровий діабет» і визначити, наскільки високим є ризик ускладнень, медичні фахівці застосовують кілька лабораторних тестів. Найпоширеніші з них:

• Фастингова глікемія (рівень глюкози натще). Виконується після принаймні 8-годинного голодування. Якщо показники перевищують норму (для більшості людей — 126 мг/дл і більше при кількох вимірах), це свідчить про ймовірність діабету.
• Випадковий тест рівня цукру. Проводять будь-якої пори дня без обмежень у їжі та питті. Якщо рівень глюкози становить 200 мг/дл і вище, а пацієнт має типові симптоми діабету (спрагу, часті сечовипускання тощо), діагноз вважається майже підтвердженим.
• Глікований гемоглобін (HbA1c). Відображає середній рівень цукру за останні 2–3 місяці. Показник 6,5% і вище дає підстави говорити про діабет, 5,7–6,4% — про предіабет. Цей аналіз корисний тим, що демонструє більш глобальну картину, а не разовий сплеск або зниження рівня глюкози.
• Оральний глюкозотолерантний тест (ОГТТ). Пацієнт випиває певну кількість глюкози, після чого рівень цукру в крові вимірюють через визначений проміжок часу. Використовується для визначення гестаційного діабету та деяких складних випадків, коли потрібна додаткова точність у діагностиці.

У ситуаціях, коли підозрюють рідкісні або специфічні форми діабету, можуть призначати додаткові дослідження, зокрема аналізи на присутність аутоантитіл (для діабету 1 типу), генетичне тестування (при підозрі на моногенний діабет), а також УЗД чи МРТ підшлункової залози для оцінки стану цього органа.

Лікування та менеджмент діабету

Ефективне лікування передбачає поєднання декількох підходів: контроль рівня глюкози, раціональне харчування, регулярні фізичні вправи, за потреби — медикаментозну терапію. Крім того, важливо звертати увагу на стан серцево-судинної системи, нирок і нервів, адже діабет відзначається своєю системною природою.

Контроль рівня цукру

Основний інструмент для повсякденного відстеження — глюкометр, за допомогою якого людина може перевіряти рівень глюкози в домашніх умовах. Застосування систем безперервного моніторингу (Continuous Glucose Monitoring, CGM) дає змогу відстежувати коливання цукру в реальному часі і коригувати харчування та фізичне навантаження.

Результати вимірювань дозволяють визначити, чи необхідна додаткова корекція дози медикаментів, інсуліну або зміна харчових звичок. Також рекомендується періодично здавати аналіз на глікований гемоглобін (HbA1c), щоб мати уявлення про стан глікемічного контролю за останні два-три місяці.

Медикаментозна терапія

Людям із діабетом 2 типу часто призначають препарати, які зменшують вироблення глюкози печінкою або підвищують чутливість клітин до інсуліну. Метформін — найпоширеніший представник цієї групи, він зазвичай розглядається як перша лінія терапії. Інші препарати (наприклад, інгібітори SGLT2, агоністи GLP-1 рецепторів, інгібітори DPP-4) мають власні механізми дії, що дозволяють ефективно контролювати рівень цукру.

При діабеті 1 типу головним методом є інсулінотерапія. Використовують різні типи інсуліну (швидкої, короткої, середньої та тривалої дії). Питання про те, який режим ін’єкцій чи використання інсулінової помпи підходить найкраще, вирішується індивідуально, залежно від способу життя та реакції на лікування. Деяким людям із 2 типом також може знадобитися інсулін із прогресуванням хвороби, особливо якщо пероральні препарати не забезпечують належного контролю.

У поодиноких випадках, коли діабет пов’язаний із конкретними ендокринними або генетичними порушеннями, підбір медикаментів може бути специфічнішим: до уваги беруть рідкісні генетичні варіанти, гормональні розлади тощо.

Харчування

Раціон і спосіб харчування відіграють вирішальну роль у регуляції рівня цукру. Багато рекомендацій збігаються з принципами здорового харчування, корисного для всього населення:

• Використання переважно складних вуглеводів (цільнозернові продукти, бобові) замість рафінованого цукру й білого борошна.
• Обмеження швидких вуглеводів, здоби, солодких напоїв і надмірної кількості фруктози.
• Адекватна кількість білків: риба, нежирне м’ясо, бобові, молочні продукти з низьким вмістом жиру.
• Вживання корисних жирів (рослинні олії, горіхи, насіння, жирна риба), одночасно зменшуючи споживання насичених жирів (смажені страви, фастфуд).
• Регулярне харчування з урахуванням співвідношення білків, жирів та вуглеводів. Людям, які вводять інсулін, важливо знати, скільки вуглеводів вони споживають під час кожного прийому їжі, щоб коригувати дози препарату відповідно до потреб організму.

Для багатьох пацієнтів корисним буде консультування з дієтологом, аби скласти індивідуальний план харчування, що враховує стиль життя, звички й цілі щодо контролю ваги.

Читайте: 

Найкращі дієти при діабеті

Дієта є важливим інструментом у контролі діабету. Збалансоване харчування стабілізує рівень цукру в крові, з...

Фізична активність

Регулярні навантаження, зокрема аеробні вправи (ходьба, біг, плавання, їзда на велосипеді), силові тренування та загальні динамічні заняття (йога, пілатес) сприяють підвищенню чутливості клітин до інсуліну. Водночас фізична активність допомагає контролювати масу тіла та рівень холестерину.

Рекомендовано принаймні 150 хвилин на тиждень помірних аеробних навантажень, розподілених на кілька днів. Однак перед початком нової програми тренувань особам із діабетом варто проконсультуватися з лікарем, особливо якщо є супутні серцево-судинні або ортопедичні проблеми. Надмірні навантаження без підготовки можуть призвести до травм або небажаних коливань рівня цукру (як гіпер-, так і гіпоглікемії).

Моніторинг супутніх факторів

Позаяк діабет тісно пов’язаний із підвищеним ризиком серцево-судинних захворювань, лікарі радять також контролювати:

• Артеріальний тиск. Оптимальний рівень часто перебуває нижче 130/80 мм рт. ст., але індивідуальні цілі залежать від загального стану.
• Показники ліпідного профілю (холестерин та тригліцериди), оскільки дисліпідемія часто супроводжує діабет.
• Індекс маси тіла (ІМТ) або відсоток жирової тканини.
• Стан нирок за допомогою аналізу сечі на мікроальбумінурію та креатинін у крові.

Комплексний підхід дає змогу вчасно виявити потенційні проблеми та скоригувати лікування, не чекаючи тяжких ускладнень.

Профілактика діабету

Аутоімунні й моногенні форми діабету повністю запобігти складно, адже вони пов’язані з генетичними чинниками та специфічними імунними механізмами. Проте діабет 2 типу й гестаційний діабет у багатьох випадках можна відтермінувати або не допустити їх розвитку завдяки здоровому способу життя:

• Збалансоване харчування. Обмеження швидких вуглеводів, уживання більшої кількості овочів, фруктів, цільнозернових продуктів і корисних жирів.
• Регулярна фізична активність. Піші прогулянки, біг або фітнес допомагають контролювати вагу та знижують інсулінорезистентність.
• Контроль ваги. Підтримання маси тіла в межах здорових показників істотно скорочує ризик захворіти на діабет 2 типу.
• Відмова від паління та надлишкового вживання алкоголю. Ці звички погіршують роботу серцево-судинної системи та посилюють окисний стрес в організмі.
• Повноцінний сон. Дорослій людині зазвичай потрібно 7–9 годин відпочинку на добу. Недосипання провокує гормональні збої й підвищує апетит.
• Управління стресом. Постійна емоційна напруга може погіршувати контроль цукру й схиляти до переїдання або відмови від активності.

Профілактика передбачає також регулярні обстеження: навіть якщо людина не скаржиться на здоров’я, періодична перевірка рівня цукру здатна виявити початок предіабету або початкову стадію діабету 2 типу. Якщо зміни в способі життя запровадити на ранніх етапах, це може убезпечити від серйозних наслідків у майбутньому.

Прогноз і тривалість життя

Діабет — це хронічний стан, котрий супроводжує людину протягом усього життя. Якість та прогноз багато в чому залежать від своєчасності діагностики, рівня глікемічного контролю і загальних зусиль, які пацієнт докладає для підтримання здоров’я. За умов дотримання рекомендацій лікаря, правильного харчування та регулярних фізичних навантажень багато людей із діабетом можуть жити довго й повноцінно, з мінімальними ризиками ускладнень.

Тривале нехтування лікуванням, навпаки, призводить до того, що високий рівень цукру поступово ушкоджує судини та нерви. Серцево-судинні ускладнення, інфаркти, інсульти, ниркова недостатність та інші серйозні патології можуть зменшити тривалість і якість життя. Результати низки досліджень підтверджують, що рівень A1c нижче 7% суттєво знижує ризик судинних ускладнень і допомагає запобігти прогресуванню діабетичної ретинопатії, нефропатії та нейропатії.

Важливим аспектом є емоційне здоров’я. Багато людей із діабетом можуть відчувати тривожність, спустошення або втому від необхідності щодня стежити за харчуванням, дозами інсуліну та рівнем цукру. В таких ситуаціях доцільно звернутися по психологічну підтримку або долучитися до груп пацієнтів, які мають діабет. Обмін досвідом і порадами нерідко допомагає краще впоратися з викликами хвороби.

DASH-дієта

Розторопша (Чортополох)

Колоректальний рак: симптоми, лікування, профілактика